Содержание к диссертации
Введение
РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження розвитку ключових компетентностей майбутніх учителів-філологів
1.1. Феноменологія понять „компетентнісний підхід”, „компетенція”,„компетентність” у науковій літературі .
1.2. Ключові компетентності в структурі професійної компетентності майбутніх учителів-філологів .
1.3. Критерії, показники та рівні сформованості ключових компетентностей майбутніх учителів-філологів .
Висновки до розділу 1 .
РОЗДІЛ 2. Модель розвитку ключових компетентностей майбутніх учителів-філологів у процесі вивчення соціально-гуманітарних дисциплін у ВНЗ
2.1. Обґрунтування моделі розвитку ключових компетентностей майбутніх учителів-філологів у процесі вивчення соціально-гуманітарних дисциплін
2.2. Експериментальна перевірка розробленої моделі .
2.3. Загальні рекомендації щодо вдосконалення діяльності ВНЗ з розвитку ключових компетентностей студентів
Висновки до розділу 2 .
Висновки .
Додатки
Список використаних джерел .
- Ключові компетентності в структурі професійної компетентності майбутніх учителів-філологів
- Критерії, показники та рівні сформованості ключових компетентностей майбутніх учителів-філологів
- Експериментальна перевірка розробленої моделі
- Загальні рекомендації щодо вдосконалення діяльності ВНЗ з розвитку ключових компетентностей студентів
Ключові компетентності в структурі професійної компетентності майбутніх учителів-філологів
У наш час у сучасному вітчизняному суспільстві відбувається бурхливий процес модернізації всіх сторін життя, одним з пріоритетних напрямків якого є модернізація освіти, зокрема вищої професійної. Зміни в характері освіти – у її спрямованості, цілях, змісті – усе більше орієнтовані на вільний розвиток людини, на творчу ініціативу, самостійність тих, хто навчається, конкурентоспроможність, мобільність майбутніх фахівців, що означає, по суті, процес зміни освітньої парадигми. Це знайшло відображення в таких нормативних документах у галузі розвитку національної вищої освіти: Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, Концепції наукової, науково-технічної та інноваційної політики в системі вищої освіти України, Концепції розвитку освіти до 2010 року, Концепції національно-патріотичного виховання молоді, Програмі розвитку освіти в Україні на 2006 – 2010 роки, Комплексі нормативних документів для розроблення складників системи галузевих стандартів вищої освіти, Концепції гуманітарної освіти в Україні, від 28 січня 2009 року № 41 „Про затвердження Державної цільової соціальної програми „Молодь України" на 2009 – 2015 роки”; рішеннях підсумкових колегій Міністерства освіти і науки України від 21 березня 2008 року „Вища освіта України – європейський вимір: стан, проблеми, перспективи”, від 2 квітня 2009 року „Мета реформ у вищій школі – якість і доступність освіти”; наказів МОН України від 31 грудня 2004 року № 998 „Концептуальні засади розвитку педагогічної освіти України та її інтеграції в європейський освітній простір”, від 13 липня 2007 року № 612 „Про затвердження Плану дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року”, від 16 жовтня 2009 року № 943 „Про запровадження у вищих навчальних закладах Європейської кредитно-трансферної системи”, від 11 жовтня 2007 р. № 897 „Про створення робочих груп з розроблення галузевих стандартів вищої освіти”; концептуальних положеннях, викладених МОН України на парламентських слуханнях 19 червня 2009 року „Стратегія інноваційного розвитку України на 2010 – 2020 роки в умовах глобалізаційних викликів”, у доповідях „Університетська автономія і реформа вищої освіти. Ситуація в Україні” (8 грудня 2008 року), „Якість освіти і вільна траєкторія студента” (28 квітня 2009 року).
Процес зміни освітньої парадигми відмічають багато дослідників (І. Зимня [278], А. Хуторськой [303] , В. Краєвський [152], О. Дахін [83; 85], Г. Селевко [256], Д. Іванов[111; 117] , К. Митрофанов [117], О. Соколова [117], О. Пометун [237] , О. Овчарук [137], А. Темербекова [283], І. Плужник [228; 229], А. Тряпіцина [138], Н. Радіонова [210], В. Циба [307], І. Єрмаков [93], І. Соколова [277] та ін.), хоча сам термін „парадигма” вони не завжди використовують.
Синтезуючи різні підхoди дo визначення пoняття „парадигма” (від грец. paradeigma – приклад, зразoк, взірець), І. Соколова дoхoдить виснoвку, щo в наукoвoму oбігу (Е. Берн, Н. Бoрдoвська, С. Гoнчаренкo, Б. Кедрoв, Л. Пухoвська, М. Рoманенкo, А. Реан та ін.) пoняття „парадигма” рoзглянуто в різних кoнтекстах [277, с. 448]. Кoжна парадигма фoрмується залежнo від елемента, який є дoмінантним у системі oснoвних параметрів oсвіти як сoціoкультурнoгo фенoмену. Такими елементами Н. Бoрдoвська, А. Реан уважають уявлення прo систему знань, умінь, навичoк, неoбхідних людині в кoнкретну істoричну епoху; усвідoмлення типу культури й спoсoбів рoзвитку oсoбистoсті в прoцесі її засвoєння; принципи кодування й передачі інфoрмації; oсмислення ціннoсті oсвіти в суспільстві; уявлення прo місце й рoль педагoга як нoсія знань та культури в oсвітньoму прoстoрі [40, с. 30]. На думку М. Рoманенкo, парадигмальна oсвітня ідея існує у двoх фoрмах: як квінтесенція тoгo чи тoгo підхoду дo рoзуміння прирoди людини як oб єкта й суб єкта oсвітньoгo прoцесу; як кoнцептуальна ідея навчальнo-вихoвнoгo прoцесу, щo містить вихідні філoсoфські засади, власне педагoгічну теoрію та її інструменталізацію у вигляді кoнкретних метoдик чи фoрм oрганізації oсвіти [248, с. 31 – 32]. Під „парадигмoю” у своїй рoбoті авторка рoзуміє інтегрoвані кoнцептуальні ідеї, щo визначають теoретикo-метoдoлoгічні засади дoслідження, а такoж педагoгічні теoрії, які свідчать прo рoзвитoк педагoгічнoї науки в певний істoричний періoд рoзвитку суспільства [Там само, с. 33]. Наслідуючи Томаса Куна, розуміємо під поняттям парадигма „те, що об єднує членів наукової спільноти”, „усю сукупність переконань, цінностей, технічних засобів тощо, яка характерна для членів цього співтовариства” [332, с. 220], і тлумачимо це поняття в найширшому розумінні слова.
Протягом багатьох років у колишньому СРСР існувала єдина парадигма освіти – знання, уміння, навички (далі ЗУН). Вона включала теоретичне обґрунтування, виявлення номенклатури, ієрархії знань, умінь, навичок, методик їх формування, контролю й оцінки, тобто в класичній дидактиці провідними цілями навчання були саме ЗУНи. У колишній системі освіти це визначення цілей освіти закарбувалося в 60-і роки XX ст., коли завдяки досягненням у завоюванні космосу весь світ визнав заслуги радянської школи в підготовці членів суспільства, які досягли вершин у науці. Іншими словами, у ті роки ЗУНи стали безперечними цілями навчання.
Однак протягом наступних десятиліть в освіті СРСР запанував застій, у той час як світове співтовариство, просуваючись уперед, ставило перед освітою нові завдання. Розпад СРСР не тільки показав політичну та економічну нескладність системи, він позначився й на педагогічній системі, що панувала там.
Поряд з політичними процесами виявився й інший чинник, що вплинув на світову систему освіти, – розвиток інформаційного суспільства, яке характеризується динамічністю та передбачає змінену особистість. Сучасне суспільство потребує не стільки людини, „яка знає”, скільки людини, „яка діє”, причому, яка діє в умовах невизначеності, здатної передбачувати майбутнє та ризикувати заради досягнення цілей.
Як зазначає Б. Бітінас: „У цих умовах ЗУНи, що приписані до навчальних дисциплін, виявилися чинником, який гальмує реалізацію нового замовлення суспільства. Зміст навчання, побудованого на основах наукових дисциплін, до того ж препарованих педагогічно (за критерієм доступності), виявився безнадійно відірваним від життя” [35, с. 5].
Однак ця парадигма приймалася педагогічною спільнотою й дотепер приймається деякою її частиною. І. Зимня впевнена, що сучасне суспільство потребує „необхідності постановки питання забезпечення освіти більш повного, особистісно й соціально інтегрованого результату” [106]. Як загальне визначення такого феномену й послужило поняття „компетенція/ компетентність”, яке прийшло до вітчизняної педагогічної науки з англосаксонської традиції освіти.
Незважаючи на те, що в сучасній педагогічній науці проблема компетентності представлена значним масивом наукових робіт, до теперішнього часу залишається ще дуже багато її дискусійних елементів. Уважаємо за потрібне торкнутися розуміння історії виникнення нової парадигми результату освіти.
Критерії, показники та рівні сформованості ключових компетентностей майбутніх учителів-філологів
Історична традиція трактує термін „гуманістичний” як характеристику системи цінностей, які підносять людину; тобто про гуманізм, гуманне, гуманістичне можна говорити лише тоді, коли йдеться про діяльність, навчання, соціальний інститут, вчинки, які підносять людину, сприяють її благу, щастю, свободі, справедливості. Відповідно термін „гуманітарний” співвідноситься з певними професійними заняттями, спрямованими на вивчення гуманітарних предметів. Щоб досягти єдності у вихідних базових концептах аналізованої проблеми, ми розглядаємо гуманізм як світогляд, який найкращим способом сприяє формуванню людського в людині, а гуманітаризацію визначаємо через гуманітарні предмети як спосіб формування таких спеціалістів. Гуманізація й гуманітаризація взаємопов язані, багатоаспектні й характеризують два різні вектори реформування вищої освіти. Проте орієнтація на гуманізацію ще не є остаточно вивченою в аспекті її величезного потенціалу для формування змісту освіти, визначення її методів і форм.
Рoзглянемo змістoве напoвнення циклу гуманітарних та соціально-економічних дисциплін за oсвітньo-кваліфікаційним рівнем „Бакалавр” напрямку підготовки „Філологія”. Зміст сoціальнo-гуманітарнoї підгoтoвки вчителя для OКР бакалавра філології передбачає пoглиблення та прoфесіoналізацію філoсoфськoї, пoлітoлoгічнoї, культурoлoгічнoї, сoціoлoгічнoї, правoзнавчoї, екoнoмічнoї, фізкультурнo-oздoрoвчoї oсвіти та її прoфесійнo-педагoгічне спрямування. Цьoму сприяють змістoві мoдулі сoціальнo-гуманітарних дисциплін: пoлітoлoгії, екoнoмічнoї теoрії, правoзнавства (oснoви права та oснoви кoнституційнoгo права України), істoрії сучаснoгo світу (або істoрія України), ділoвoї українськoї мoви, іноземної мови (за професійним спрямуванням), культурoлoгії, сoціoлoгії, безпеки життєдіяльнoсті, фізичнoгo вихoвання. Цей блoк в oснoвнoму фoрмується за нoрмативами МOН України. Кількість гoдин на вивчення дисциплін, так самo як і рoзпoділ теoретичнoго й практичнoго складників курсу, уніфікoванo в устанoвленoму пoрядку. До 2009 р. можна було простежити таку тенденцію, як пoстійне вдoскoналення змісту гуманітарнoї й сoціальнo-екoнoмічнoї підгoтoвки, щo має місце в усіх прoаналізoваних нами освітньо-професійних програмах. Це відбувається кількoма шляхами: упрoвадженням за нoрмативами МOН нoвих дисциплін (наприклад, з університетськoї oсвіти, вищoї oсвіти й Бoлoнськoгo прoцесу, oхoрoни праці, oснoв екoлoгії, інтелектуальнoї власнoсті тoщo); уведенням інтегрoваних навчальних дисциплін з метoю забезпечення системнoсті в навчанні, уникнення дублювання навчальнoгo матеріалу та зміцнення міжпредметних зв язків; рoзрoбкoю та впрoвадженням дисциплін ВНЗ. Однак, згідно з наказом № 642 Міністра освіти і науки України від 09.07.2009 р. „Про організацію вивчення гуманітарних дисциплін за вільним вибором студента” було встановлено новий перелік нормативних дисциплін гуманітарної та соціально-економічної підготовки для бакалаврів усіх напрямів (спеціальностей), до якого включено дисципліни: „Українська мова (за професійним спрямуванням)”, „Історія України”, „Історія української культури”, „Іноземна мова”, „Філософія”. У документі зазначено: „Віднести решту часу циклу гуманітарної та соціально-економічної підготовки до вибіркової частини змісту освіти. Вибіркові дисципліни надавати студентам на вибір з переліку, який пропонує вищий навчальний заклад… Передбачити вивчення дисципліни „Безпека життєдіяльності (безпека життєдіяльності, основи охорони праці)” у циклі нормативних дисциплін професійної та практичної підготовки” [242].
Отже, у структурі соціально-гуманітарної освіти майбутніх учителів-філологів можна виділити два складники. Перший складник – спеціалізована підготовка професіоналів сфери освіти. При цьому основне завдання полягає в тому, щоб сформувати фундаментальні основи, на базі яких буде здійснюватися гуманітарний профіль освіти, а потім здобуватися засобами фундаментальних знань спеціальна професійно спрямована філологічна освіта. Безперечно, що функціональна достатність спеціаліста ширше його професійної підготовки. Разом з професіоналізмом, учитель-філолог має бути підготовленим до раціонального вирішення світоглядних завдань, морального, правового та ідеологічного вибору, соціально-економічних рішень. Крім того, треба підкреслити, що в сучасному суспільстві наявна тенденція до розширення сфери послуг, що передбачають зайнятість у ній саме спеціалістів соціально-гуманітарного профілю. Другий складник, який тепер активно розвивається, – це освіта в гуманітарній сфері, спрямована на формування та розвиток компетенцій. Вона передбачає такі моменти, як формування в індивідів потреби в освіті впродовж життя, у розвитку загальної культури, забезпеченні гуманітарної освіченості, розробці відповідної соціальної орієнтації. Головний акцент така освіта робить на формуванні в особистості ключових компетентностей, правової свідомості, екологічного мислення, естетичного смаку тощо. Усе дає змогу вчителеві-філологу проявити власні здібності завдяки реалізації в професійній та життєвій кар єрі.
Усе згадане вище зумовлює інтерес до проблеми розвитку ключових компетентностей майбутніх учителів-філологів у процесі вивчення соціально-гуманітарних дисциплін. Ключові компетентності мають домінантний, системоутворювальний характер, адже компетентний учитель-словесник – це , по-перше, людина, особистість, суб єкт власного життя, а вже по-друге, – фахівець. Перед молодим філологом, який щойно закінчив навчання у вищому навчальному закладі, як перед особистістю постануть важливі життєві завдання, доленосні життєві вибори (вибір місця роботи, шлюбний вибір, вибір форм дозвілля, кола інтересів тощо). Саме це стане основою його подальшого життя. І від того, наскільки компетентним виявиться на той час учитель-філолог, настільки правильно він зробить свій життєвий вибір.
Сьогодні більшість предметів дисциплін циклу гуманітарної та соціально-економічної підготовки здійснюється за вільним вибором студента. Обов язковими для включення в навчальний план підготовки бакалаврів за напрямком підготовки „Філологія” є такі дисципліни: українська мова (за професійним спрямуванням), історія України, історія української культури, іноземна мова, філософія.
Маючи на меті сконструювати педагогічну модель розвитку ключових компетентностей, ми вирішили дослідити наявність інтересу до вивчення соціально-гуманітарних дисциплін, їх роль у розвитку компетентностей. Нами було опитано 15 викладачів, які викладають філологічні та гуманітарні дисципліни, та 77 студентів-майбутніх учителів, які навчаються на філологічних спеціальностях Луганського національного університету імені Тараса Шевченка й Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (Додаток Е). Серед предметів соціально-гуманітарного циклу найбільший інтерес у студентів викликає вивчення іноземної мови (46,8%) та історії України (40%). Набагато менше опитуваних цікавить вивчення філософії (2,7%), історії української культури (6,6%) та української мови за професійним спрямуванням (3,8%). На думку викладачів, уподобання студентів виглядають таким чином: українська мова за професійним спрямуванням (40%), іноземна мова (26,8%), філософія (20%), історія України (6,6%) та історія української культури (6,6%).
Як видно з рисунка 2.1, більша частина опитуваних студентів вивчає зазначені дисципліни з інтересом (50,6% – група 1). У той же час 35% (група 2) зазначили, що вивчають їх лише тому, що соціально-гуманітарні дисципліни входять до навчального плану, а 14,4% (група 3) узагалі вважають їх непотрібними. Викладачі одностайно (100%) погодилися з думкою про обов язковість та значущість вивчення соціально-гуманітарних дисциплін у педагогічних ВНЗ.
Експериментальна перевірка розробленої моделі
Городской ремесленник был, прежде всего, профессионалом – кузнецом, бочаром, ткачом, суконщиком. Даже такие исконно крестьянские дела, как выпечка хлеба или приготовление пива, становились в городе обособившимися профессиями. Приобретение этой профессии требовало долгих лет обучения, и ремесленник, прежде чем стать самостоятельным, должен был пройти обучение у опытного мастера. После окончания обучения требовалось еще проработать года три-четыре подмастерьем и лишь после этого приступать к самостоятельному делу.
Городской ремесленник был мастером своего дела и художником одновременно – так велико было его мастерство. Готические соборы и великолепные ратуши воздвигнуты городскими ремесленными мастерами. Изделия из материала, драгоценных камней, оружие и даже простая домашняя утварь поражают совершенством исполнения и в наши дни.
Между тем инструмент средневекового мастера был несложным, а мастерская, в которой он работал сам со своими немногочисленными помощниками – учеником, одним-двумя подмастерьями, – так мала, что вполне умещалась в пределах нижнего этажа дома, в котором жил сам ее владелец. Ремесленный мастер работал в одиночку, изолированно от своих собратьев по ремеслу. Он изготовлял в своей мастерской все изделие целиком, от начала до конца.
И в то же время городские ремесленники не были абсолютно разобщены. В пределах каждой профессии они объединялись в основные организации, так называемые цехи. Цех вникал во все стороны жизни средневекового ремесленника, который только как член цеха мог также участвовать и в жизни своего города.
Цех должен был прежде всего обеспечить городским мастерам их преимущественное право заниматься тем или иным ремеслом – оградить их от конкуренции нецеховых ремесленников. Требования цехов диктовались суровой жизненной необходимостью. В ту далекую эпоху, когда потребителями ремесленных изделий были в основном жители самого города и ближайшей округи, не только появление чужаков, но и расширение размеров мастерской и выпуска продукции кем-нибудь из мастеров могло тяжело отразиться на положении их собратьев по цеху, „лишить их пропитания”, поэтому важной задачей цеха был надзор за тем, чтобы все мастера соблюдали требования относительно допустимых размеров мастерской, количества изготавливаемых изделий, их качества и условий продажи. Цех устанавливал строгий контроль за соблюдением установленных производственных правил. „Книга ремесел и торговли города Парижа” О кузнецах и изготовителях буравов, крючков и шлемов, о кузнецах-ножовщиках
Никто не может быть в Париже ножовщиком, если не купит ремесла у короля, а продает его от имени короля главный королевский кузнец, которому король его дал; продает так, как ему угодно, одному дороже, другому дешевле до 5 су; эти 5 су он не может превышать. Как только ножовщик купил право заниматься ремеслом у того, кто заведует этим ремеслом от имени короля, он должен поклясться на святых, что будет хорошо и честно относиться к ремеслу по обычаям и кутюмам, которые таковы: никто из ножовщиков не может одновременно иметь более двух учеников и не может брать их менее, чем на шесть лет обучения, но на больший срок может брать и за деньги, если может получить (...), не может работать в праздничные дни, когда весь город празднует, ни ночью над изделиями, которые относятся к ремеслу ножовщика, так как ночное освещение недостаточно для этого ремесла (...), не должен работать в мясоед после звона к вечерне, ни в пост после звонка к повечерию (...), не должен переманивать от других ученика или подмастерья, сам ли, или через другого, прежде чем те закончат свою службу.
О портных платья
Каждый, кто хочет быть парижским портным платья, может им быть свободно, лишь бы знал ремесло и имел средства. Портные платья могут иметь и держать столько подмастерьев и столько учеников, сколько хотят, и на такой срок и за такие деньги, какие они могут иметь. Об изготовителях растительного масла
Каждый, кто хочет быть в Париже изготовителем растительного масла, может им быть, лишь бы знал ремесло и имел средства. Каждый парижский изготовитель растительного масла может изготовлять масло из оливок, миндаля, орехов, конопли, мака. Каждый парижский изготовитель масла может иметь столько подмастерьев и учеников, сколько хочет, и на такое время, на какое захочет, и может работать днем и ночью всякий раз, как пожелает. Никто из парижских изготовителей масла не должен никаких кутюмов с орехов и с конопли, которые он покупает и продает в Париже оптом и в розницу, в любом размере, каким бы образом он ни привез в Париж – по земле или по воде; они свободны от этого по причине того, что платят кутюму за масло. Никто из парижских изготовителей масла и никто другой не может и не должен покупать масло у чужака, если оно не измерено присяжными, которые установлены для хорошего и честного измерения под их клятвой как для продавца, так и для покупателя, как для чужаков, так и для своих; но они (покупатель и продавец) могут по своей доброй воле договориться, чтобы масло не было измерено (...).
Скористайтеся запропонованими джерелами та напишіть розгорнуту відповідь обсягом 180 – 200 слів за темою „Художня література як джерело практичних знань”, розташовуючи інформацію, яка має практичну цінність, за ступенем значущості для Вас особисто (від найбільшої до найменшої). Поясніть, чому саме ця інформація має для Вас більшу практичну цінність, ніж інша.
Уривок з роману Жуля Верна „Таємничий острів”
На другий день, 16 квітня, на Великдень, колоністи з раннього ранку повиходили з Комина і заходилися прати білизну та вибивати й чистити верхній одяг. Згодом інженер розраховував наварити мила, як тільки знайдуться потрібні для цього складові частини: сода чи поташ і жир або якась олія. Життєво важливе питання про поповнення гардероба також мало бути обмірковане за належних обставин і в належний час. Принаймні їхній одяг був досить міцний, аби протриматися ще добрих шість місяців, зважаючи на важку фізичну працю. Поки що найголовніше завдання полягало в тому, щоб визначити, як далеко перебуває острів від заселеної землі, що й мало бути зроблено того ж дня, якщо дасть змогу погода.
Сонце, що нарешті виринуло над обрієм, обіцяло чудовий день, один із тих теплих осінніх днів, коли літо ніби прощається із землею. Тепер належало доповнити вчорашні спостереження новими даними, вимірявши висоту плоскогір я Широкий Обрій над рівнем моря. – Вам, мабуть, потрібен прилад на зразок учорашнього? – запитав Герберт інженера. – Ні, синку, – відповів Сайрес Сміт, – Тепер ми застосуємо ifmnrit, хоч і не менш точний засіб.
Герберт, маючи невтоленну жадобу до знань, пішов слідом за інженером, а той відійшов од гранітної кручі аж до води край берега. Тим часом Пенкроф, Наб і журналіст робили свої справи.
Сайрес Сміт прихопив? із собою пряму жердину завдовжки футів дванадцять, вимірявши її так точно, як тільки міг, за власним зростом, який знав достеменно, до міліметра. Герберту Сайрес Сміт доручив нести висок, тобто камінець, прив язаний до лика.
Зупинившись кроків За двадцять від краю моря і футів за п ятсот від гранітної кручі, що зводилася перпендикулярно до водної гладі, Сайрес Сміт застромив жердину на два фути в пісок і за допомогою виска старанно виставив її перпендикулярно до лінії обрію.
Після цього він одійшов і ліг на землю на такій відстані, щоб у полі його зору перебував верхній кінець жердини та гребінь гранітної кручі, й старанно позначив це місце на піску кілочком. Потім, звертаючись до Герберта, інженер запитав: – Ти не забув іще Основ геометрії?
Загальні рекомендації щодо вдосконалення діяльності ВНЗ з розвитку ключових компетентностей студентів
Сучасна цивілізація втратила смак до речей – добротних, зроблених на століття. Ледь купивши комп ютер, телефон, автомобіль (потрібне підкреслити), ми мріємо про нові (ті, що показали в рекламі) моделі, „з великою кількістю функцій”. Недавня покупка викидається. Але якщо не займатися всерйоз переробкою старих комп ютерів та іншої електроніки, то через кілька років, за словами екологів, „на нас обрушиться величезна токсична лавина з електронного сміття”.
У нашій цивілізації головна ознака процвітання країни — це кількість споживаних нею сировини й ресурсів. Найбільші держави немов міряються силоміць з небаченим колись суперником – Біосферою Землі. Хто проб є великий пролом у Біосфері? Хто швидше це зробить? З кожним роком, з кожною миттю панування Homo Technogenicus усе наполегливіше провокує відповідну реакцію Біосфери.
„Прийшов час розраховуватися за те, що суспільство масового виробництва і масового споживання стало суспільством масового викидання”, – пише Всеволод Овчинников, оглядач „Російської газети”. Світ переживає „сміттєву кризу”. Люди встигли наслідити на всіх широтах. Мабуть, найбільший у світі комп ютерний смітник виник на березі Південно-Китайського моря, неподалік від портового міста Шаньтоу. Сюди звозять електроніку не тільки з Китаю, але й з США та Європи. За оцінками екологів, до 80% старих комп ютерів вивозиться зі США в Азію, головним чином у Південний Китай. Робітники на таких смітниках, як раби на рудниках, довго не затримуються. Рідко хто протримається тут більше року. У старих комп ютерах багато шкідливих речовин: кадмій, барій, свинець, ртуть. З усього сміття тут найнедовговічнішими здаються люди. Як пил по вітру... Недарма в доповіді американської екологічної організації „Silicon Valley Toxics Coalition” сказано: „Експорт електронного сміття залишається брудною таємницею хай-тек-революції”.
Найбільшим світовим смітником став Тихий океан. Система течій у північній його частині, між Гавайськими островами й Каліфорнією, така, що води повільно рухаються по колу, підхоплюючи в берегів Америки все нові купи сміття. Ця частина океану повна порожніми пляшками й пакетами, як сільський ставок – ряскою. На території в кілька сотень тисяч квадратних кілометрів плаває біля трьох мільйонів тонн сміття, викинутого людьми, що приблизно в шість разів перевищує кількість зоопланктону на цій же території. Підраховано, що пройде не менше тисячі років, перш ніж пластик, що вже потрапив в океан, остаточно розпадеться. Але ж тільки за останні десять років кількість сміття в океані збільшилася приблизно втроє, і невідомо, чи тенденція в майбутньому зміниться.
Разом з побутовими відходами в океан попадають величезні кількості хімікатів, наприклад, гербіцидів. Ці речовини засвоюються планктоном, рибами, птахами, морськими ссавцями, отруюючи харчовий ланцюг. Дарма екологи б ють тривогу, повторюючи, що через хімічне забруднення Океану різко зменшується кількість вуглекислого газу, що розчиняється у воді. Його надлишок буде надходити в атмосферу. Цей і деякі інші чинники можуть викликати незворотну зміну хімічного складу атмосфери, а разом з тим і клімату Землі. На нашій планеті відбудеться та ж катастрофа, що колись на Венері. Навіть навколоземний простір засіяний сміттям. За оцінкою німецького астронома Михаеля Оствальда, „у наш час на навколоземній орбіті знаходиться близько 330 мільйонів штучних об єктів діаметром більше міліметра”. В основному це застарілі супутники, ступені ракет-носіїв, деталі космічних апаратів, частки фарби й уламки обшивки. Це сміття стає загрозою для астронавтів і супутників. Уламок діаметром у 1 сантиметр може пробити обшивку космічного корабля; крупиця міліметрового розміру серйозно зашкодить будь-якому супутнику. Розрахунки, зроблені співробітниками Брауншвейзького політехнічного університету, показують: через кілька десятиліть загроза зіткнень космічних апаратів зі сміттям буде така велика, що паралізує освоєння космосу. На навколоземній орбіті буде як на зустрічній смузі автостради. Щоб подібного колапсу не відбулося, треба всерйоз зайнятися очищенням космічного простору від сміття.
А наші міста? Колись вони нагадували звірів, які встали дибки серед лісу чи поля. Тепер їхні лапи грузнуть у величезних смітниках. Москва, наприклад, щорічно виробляє близько 5 мільйонів тонн твердих побутових відходів. Утім, неофіційно називають цифри в кілька разів більші.
Але ж правові механізми можуть розгребти навіть гори сміття. Тридцять років тому у ФРН смітник можна було відшукати легко. У країні було близько 50 тисяч смітників. Якби не був прийнятий закон про утилізацію побутових відходів, що включав систему штрафів, міста виявилися б оточені своїми мертвими, відірваними оболонками, а околиці перетворилися б на простори гниття й смерті. Незабаром число смітників у країні скоротилося до трьохсот і залишається таким донині. Спроби відкрити нові смітники незмінно наштовхуються на протести населення. Недарма партія „зелених” у Німеччині користується великою популярністю.
Починати, як завжди, треба із себе, зі своїх щоденних учинків. От шведи сортують сміття по 12 основних і 24 додаткових категоріях. Наскільки це ефективно? Спостереження показують, що в країнах, де роздільний збір сміття практикують давно, до половини його попадає в урни не за призначенням і його доводиться знову відбраковувати перед переробкою. Утішає лише те, що „склянка хоч наполовину повна”.
Звичайно, доставка сміття на смітники – гірший варіант утилізації. У Європі з 2010 року не будуть видавати ліцензії на поховання відходів. Смітники – причина інфекцій і пожеж. Після дощів над ними парують отрутні випари. З дощовою й талою водою шкідливі речовини, наприклад, важкі метали, попадають у ґрунт, поволі заражаючи ґрунтові води – головне джерело питної води в багатьох населених пунктах.
Заводи зі спалювання сміття, говорять екологи, – той же смітник, тільки в більш цивілізованому вигляді. Сміття перетворюється на попіл, яку треба теж кудись викинути; при горінні пластику виділяються отрутні гази – діоксини і фурани. Так, сміттєспалювальні заводи Австрії дають половину всієї річної емісії цієї країни по діоксидах. У Канаді й деяких штатах США навіть заборонили будувати подібні заводи.
Сміття в космічному просторі На думку експертів, найдоцільніше переробляти побутові відходи. Як показує досвід багатьох країн, це цілком можливо.
З автомобільних покришок, гумових шлангів і рукавів можна одержувати гумову крихту, яку використовують у дорожньому будівництві при укладанні асфальту, що поглинає шум. ЄС розробив директивний план з переробки відходів електронного й електричного устаткування. З утилізацією легких пакувальних матеріалів справи дуже погані. Якщо в Європі витрати на утилізацію звичайного сміття складають приблизно 250 євро за тонну, то пластмасові „дрібнички” обходяться в чотири рази дорожче. Й абсолютно нерентабельно переробляти той же поліетилен чи полістирол, щоб виготовити з них новісінькі матеріали. Усе це – товари одноразового користування. Узагалі, з погляду екологів, при створенні будь-якого нового матеріалу бажано розробляти й технологію його утилізації.
Найперспективніший метод – біотехнологічний, хоча швидкість протікання біопроцесів невелика. У лабораторних умовах використовують бактерії й гриби, щоб брати з відходів такі метали, як залізо, мідь, цинк, кадмій, свинець, ртуть, кобальт.