Содержание к диссертации
Введение
РОЗДІЛ 1. Стан наукової розробки проблеми освіти жінок .
Висновки до першого розділу
РОЗДІЛ 2. Історико-педагогічні проблеми освіти жінок в україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття
2.1. Передумови виникнення освіти жінок
2.2. Вплив суспільної думки та громадської активності на формування системи освіти жінок в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття .
2.3. Етапи і тенденції розвитку освіти жінок у Харківській губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття
Висновки до другого розділу
РОЗДІЛ 3. Становлення системи освіти жінок у харківській губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття .
3.1. Формування мережі початкових освітніх закладів для жінок у Харківській губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття
3.2. Функціонування мережі середніх та вищих шкіл для жінок у Харківській губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття
3.3. Особливості виховного процесу в жіночих освітніх закладах Харківської губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття
Висновки до третього розділу
Висновки
Список використаних джерел додатки
- Вплив суспільної думки та громадської активності на формування системи освіти жінок в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття
- Етапи і тенденції розвитку освіти жінок у Харківській губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття
- Функціонування мережі середніх та вищих шкіл для жінок у Харківській губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття
- Особливості виховного процесу в жіночих освітніх закладах Харківської губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття
Вплив суспільної думки та громадської активності на формування системи освіти жінок в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття
Зв язок роботи з науковими планами, програмами та темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до теми науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Слов янського державного педагогічного університету „Гуманізація навчально-виховного процесу” (протокол № 9 засідання вченої ради Слов янського державного педагогічного університету від 28 грудня 2007 р.). Тема затверджена на засіданні вченої ради Слов янського державного педагогічного університету (протокол № 5 від 31 січня 2008 р.) та узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 5 від 27 травня 2008 р.).
Мета дослідження – на основі комплексного наукового аналізу процесу розвитку освіти жінок в Україні виявити стан жіночої освіти і специфіку функціонування освітніх закладів для жінок у Харківській губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Завдання дослідження: 1. З ясувати стан наукової розробки проблеми освіти жінок. 2. Виявити передумови виникнення освіти жінок в Україні. 3. Схарактеризувати вплив суспільної думки та громадської активності на формування системи освіти жінок в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. 4. Визначити етапи і тенденції розвитку освіти жінок у Харківській губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. 5. Дослідити процес формування мережі освітніх закладів для жінок у Харківській губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. 6. Проаналізувати зміст і організацію навчально-виховного процесу в жіночих навчальних закладах різного рівня.
Об єкт дослідження – процес розвитку освіти жінок в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Предмет дослідження – становлення і розвиток освіти жінок у Харківській губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Методологічну базу дослідження складають положення теорії наукового пізнання, теорії особистості; принципи історизму, цілісності й об єктивності, які базуються на сучасних уявленнях про культурно-історичний процес; ідеї сучасної філософії освіти, нової парадигми виховання, гуманізації освіти, принцип творчого використання спадщини минулого у сучасній педагогічній теорії та виховній практиці.
У процесі реалізації завдань дослідження застосовувалися такі методи: конкретно-пошукові методи відбору, систематизації й класифікації наукової літератури та історичних джерел, які дозволили визначити основні положення, що склали науково-теоретичну базу дослідження; генетичний метод (вивчення етапів розвитку), за допомогою якого було зроблено спробу періодизації становлення і розвитку жіночої освіти у Харківській губернії; порівняльно-історичний, проблемний і структурний методи у їх єдності, а також систематизація та інтерпретація отриманих даних використовувалися для аналізу архівних матеріалів, науково-методичної літератури та нормативних документів органів освіти досліджуваного періоду.
Джерельна база дослідження. Джерелами дослідження стали твори прогресивних вітчизняних педагогів досліджуваного періоду, в яких висвітлюються проблеми становлення і розвитку освіти жінок; законодавчі урядові акти і циркуляри Міністерства народної освіти, монографічні та дисертаційні дослідження. У процесі історико-педагогічного пошуку використано 337 джерел, з них – 29 архівних. Цінний фактичний матеріал зібрано в ході опрацювання фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, Донецької обласної наукової бібліотеки ім. Н. К. Крупської, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, Наукової бібліотеки Донецького національного університету, Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського (м. Київ), Національної парламентської бібліотеки України, фондів Державного архіву Харківської області (Ф. 647 „Харківська жіноча гімназія В. Нікуліної”, Ф. 920 „Харківська жіноча гімназія К. Драшковської”, Ф. 772 „Жіночий політехнічний інститут”, Ф. 741 „Харківська жіноча гімназія товариства 1-ї групи викладачів”, Ф. 743 „Богодухівська жіноча гімназія”, Ф. 653 „Краснокутська жіноча гімназія”), Державного архіву Донецької області (Ф. 36 „Юзівська приватна жіноча гімназія С. К. Крюгер”, Ф. 329 „Слов янська міська управа м. Слов янська Ізюмського повіту Харківської губернії”), Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (Ф. 51 „Генеральний опис Лівобережної України”), матеріалів Слов янського краєзнавчого музею (м. Слов янськ). Хронологічні межі дисертаційного дослідження охоплюють період з 60-х рр. ХІХ ст. до 1920 р. Вибір цього проміжку часу обумовлюється наступними чинниками: – по-перше, цей історичний період характеризується великими зрушеннями у суспільстві, розвитком промисловості, що сприяло підвищенню соціально-політичної активності народу. Широка громадськість стала активною силою у потужному освітньому процесі, складовою якого був рух за надання жінкам права на отримання повноцінної освіти; – по-друге, 60–70-ті рр. ХІХ ст. – це період „великих реформ” у державі. Ці реформи стосувалися всіх галузей життя суспільства, у тому числі й жіночої освіти. У 1860 році було затверджено „Положення про жіночі училища МНО”, яке дозволило відкривати жіночі середні навчальні заклади. Саме у цей час виникає поняття „жіноче питання”, наріжним каменем якого стає право жінки на здобуття нею освіти, як засобу отримання рівних прав і свобод у суспільстві.
Етапи і тенденції розвитку освіти жінок у Харківській губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття
У дослідженні І. Малинко „Вища жіноча освіта в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)” (1985) основна увага приділена участі випускниць вищих жіночих курсів у революційних подіях першої чверті ХХ століття та подальшій їх роботі на користь нового державного ладу [158]. Автор висвітлює діяльність вищих жіночих курсів у Києві, Харкові, Одесі, як головних осередків боротьби жінок за рівні права у всіх сферах діяльності. У праці дещо суб єктивно висвітлюється діяльність державних органів у сфері організації вищої освіти для жінок, в цілому чітко простежуються ідеологічні упередження радянського часу. В останні роки радянського періоду з явилося дослідження І. Прокопенка „Історія становлення та розвитку народної освіти на території Харківщини у дорадянський період (ХІХ – поч. ХХ ст.)” (1990) [229]. На основі архівних матеріалів та різноманітних публікацій дореволюційного періоду досліджена діяльність Харківського інституту шляхетних дівчат від заснування й до закриття його у 1919 році. Автор коротко характеризує стан усіх ланок освіти на Харківщині у контексті загальнодержавних перетворень, особливу увагу приділяючи питанню постановки вищої жіночої освіти. Серед фундаментальних праць останніх років радянського періоду слід визнати дослідження Е. Днєпрова „Нариси історії школи та педагогічної думки народів СРСР (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)” (1991) [201]. У дослідженні висвітлено розвиток народної освіти і педагогічної думки у Росії на тлі суспільно-політичного руху на зламі століть. Значну увагу автор приділив проблемі підготовки вчителів, подав відомості про кількість учительських семінарій по імперії, а також показав участь жінок у педагогічній сфері.
Питання жіночої освіти у педагогічній пресі радянського періоду також не користувалося популярністю. За весь час свого існування одне з провідних педагогічних періодичних видань – „Радянська педагогіка” – опублікувало невелику кількість статей з цієї теми [13; 38; 150; 152; 174; 227]. У них, зокрема, аналізувалися програми для педагогічних курсів жіночих навчальних закладів К. Ушинського, висвітлювалося ставлення відомого лікаря П. Лесгафта до справи надання жінці права вчитися та розглядалися деякі питання здобуття жінкою вищої освіти [150; 13]. Таким чином, ми з ясували, що у працях радянського періоду питанням початкової та середньої освіти жінок дореволюційного періоду не приділялося достатньо уваги. Зустрічаються лише поодинокі монографії та статті, присвячені окремим визначним постатям, які відіграли певну роль у розвитку мережі жіночих навчальних закладів. До того ж вони мають яскраве ідеологічне забарвлення.
Третій період – 1990-ті рр. – 2010-ті рр. – характеризується значним підвищенням уваги до жіночого питання не тільки у нашій країні, а й за кордоном. З являються перші ґрунтовні дослідження з історії вищої освіти для жінок. В одних працях (І. Волкова та інші) жіноча проблематика розглядається переважно у зв язку з участю жінок у революційному русі, в інших (О. Луговий, С. Геник та інші) з ясовується місце жіночого питання у розвитку суспільної думки в Російській імперії у другій половині ХІХ століття [47; 146; 55].
Початок ХХІ століття характеризується справжнім вибухом зацікавленості до питань розвитку та становлення всіх ланок жіночої освіти другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Так, спеціально досліджено розвиток середньої (Т. Сухенко, І. Мартинова, Т. Тронько та інші), професійної (О. Аніщенко), вищої (О. Андросова), приватної (О. Друганова) освіти жінок [262; 161; 275; 19; 14; 80]. Початкова освіта жінок була предметом дослідження у працях загального характеру, у яких йдеться про змішані школи, оскільки дореволюційні початкові школи у своїй більшості навчали і хлопчиків, і дівчаток (О. Драч) [79]. Л. Применко у дисертаційному дослідженні „Проблеми жіночої освіти в національних системах освіти і виховання України і Франції (ХVІІІ – перша половина ХХ століття)” (1994) здійснила спробу порівняльного аналізу проблем розвитку освіти жінок в Україні та Франції у досліджуваний період [223]. Вона розкриває соціально-педагогічне значення жіночої освіти, розглядає передумови та закономірності становлення і розвитку систем жіночої освіти в Україні та Франції, досліджує спільне і специфічне в організації освіти жінок в обох країнах. Доволі цікавою та змістовною є праця І. Волкової „Жіноче питання в Україні (ІІ половина ХІХ ст.)” (1995) [47]. Дослідниця намагалася охопити всі сторони життя тогочасної жінки – від соціально-економічного становища у суспільстві до зацікавленості цього ж суспільства проблемами виховання дівчат, що знаходило своє відображення на сторінках періодичних видань. Особлива увага приділена постановці питання вищої освіти у країні. У праці наводяться конкретні приклади спроб жінок здобути право вчитися в університеті, особливо це стосувалося медичних факультетів. Автор робить висновок про те, що наприкінці ХІХ століття існуюча система жіночої освіти прийшла у цілковиту суперечність з вимогами життя. Поділ навчальних закладів на чоловічі та жіночі, з суттєвою різницею у якості освіти, обмежував можливість застосування кваліфікованої праці жінок у виробництві та їх участь у культурному житті суспільства.
Функціонування мережі середніх та вищих шкіл для жінок у Харківській губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття
Заслуговує на увагу дисертаційне дослідження Т. Сухенко „Жіноча середня освіта в Україні (ХІХ – початок ХХ ст.)” (1998) [262]. Дослідниця починає розглядати питання жіночої освіти чи не з того часу, коли ним зацікавився уряд та збагнув велику роль жінок у житті суспільства. У праці аналізуються різноманітні законодавчі акти стосовно освіти жінок у різних губерніях Російської імперії. В результаті дослідження встановлено, що у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття Харківська губернія посідала друге місце за кількістю жіночих гімназій, підпорядкованих Міністерству народної освіти. Авторка приділила увагу жіночим навчальним закладам переважно губернських міст (Харкова у тому числі), порівняла програми жіночих та чоловічих гімназій, внаслідок чого зробила висновок про навмисне недопускання жінок до вищих навчальних закладів. Багатий фактичний матеріал містить праця Т. Тронько „Діяльність органів державної влади в галузі середньої освіти в Наддніпрянській Україні другої половини ХІХ століття” (2000), у якій проаналізовані напрями і принципи діяльності Міністерства народної освіти, Відомства установ імператриці Марії і Святого Синоду по організації середніх закладів для жінок [275]. У ній зібрано інформацію про кількість жіночих шкіл та учениць у них, зміст освіти тощо. Детально аналізується кожен з типів жіночих навчальних закладів. Дослідження О. Аніщенко „Розвиток професійної освіти жінок в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)” (2000) охоплює майже всю територію України, що знаходилася під владою Російської імперії у досліджуваний період [19]. На основі аналізу великої кількості архівних матеріалів автор робить висновок про те, що фахові знання жінки здобували у багатьох навчальних закладах різних напрямів, зокрема педагогічних, медичних, рукодільних, мистецьких та інших. Значна увага приділена проблемі отримання фахових знань знедоленими дівчатами та дівчатами-сиротами, а також представницями національних меншин. У дослідженні виявлено загальні риси розвитку жіночої фахової освіти в Україні та у країнах Європи, Азії, США, проаналізовано можливості професійної реалізації жінок у різних державах у досліджуваний період; розроблено класифікацію та охарактеризовано основні типи нижчих рукодільних закладів для жінок. Зважаючи на велику територію дослідження, увага приділялася переважно навчальним закладам великих міст (у Харківській губернії м. Харків).
Для розуміння загальних процесів розвитку жіночої освіти в Україні великий інтерес представляють праці, що відображають дослідження окремих регіонів країни. До сьогоднішнього часу досліджено майже всю територію України. Існують праці, в яких аналізується процес становлення жіночої освіти у Таврійській, Херсонській губерніях, на Західній Україні, зокрема на Волині, в окремих містах – Одесі, Києві тощо.
Так, у дослідженні Т. Шушари „Розвиток жіночої освіти в Таврійській губернії (ХІХ – початок ХХ століття)” (2006) на основі аналізу великої кількості джерел простежується еволюція змісту поняття „жіноча освіта” у різні історичні періоди, починаючи з ХІІ та закінчуючи ХХ століттям, подано періодизацію розвитку жіночої освіти у Таврійській губернії у досліджуваний період, визначені провідні тенденції кожного періоду [305]. В. Добровольська у дослідженні „Історія жіночої освіти Півдня України (1901 – 1910 рр.)” (2006) провела ґрунтовний науковий аналіз процесу становлення та розвитку системи жіночої освіти Півдня України на початку ХХ століття, з ясувала вплив соціально-економічного та громадсько-політичного розвитку держави на створення мережі жіночих навчальних закладів [75]. Зокрема, досліджено вплив освітніх реформ 1860–1870-х років на відкриття навчальних закладів для жінок, першої російської революції 1905–1907 років на подальший розвиток мережі шкіл, відкриття нових типів шкіл, що сприяло активному залученню жінки до промислового і суспільного виробництва, відходу від обмеженої ролі матері-дружини-господарки. Удосконалено класифікацію початкових навчальних закладів, підкреслено історичну роль російського уряду в законодавчому забезпеченні, контролі та організації жіночих навчальних закладів. Окремо відзначимо дослідження Т. Лутаєвої „Теорія і практика організації освіти учнів у гімназіях Харкова другої пол. ХІХ – поч. ХХ ст.” (1998) [147]. Дослідниця намагалася приділити якомога більше уваги жіночим гімназіям міста Харкова, але ж все одно провідне місце у праці займають питання чоловічих навчальних закладів. Вона склала велику кількість порівняльних таблиць, які відображають організацію навчання та виховання у жіночих гімназіях Харкова. На основі аналізу значної кількості архівних джерел авторка змогла об єктивно охарактеризувати стадії поширення жіночих навчальних середніх закладів міста Харкова. Особливу увагу зосередила на характеристиці виховного процесу у гімназіях.
Важливе значення мають праці, які висвітлюють фактори, що вплинули на розвиток освіти в Україні у досліджуваний період. До таких відносимо дослідження О. Бабіної „Становлення та розвиток гімназійної освіти в Україні” (2000) [23]. Одними з визначальних факторів впливу, на думку автора, стають громадсько-педагогічний та молодіжний рух, які були реакцією на смугу соціально-політичних подій, зокрема на шкільну реформу 1871 року. Серед вимог, що висували активісти, було вирівнювання навчальних програм у чоловічих та жіночих гімназіях. З огляду на наше дослідження великий інтерес має праця І. Мартинової „Розвиток середньої освіти на Харківщині у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття” (2005) [161]. У ній здійснено ретроспективний критичний аналіз основних напрямків діяльності гімназій і реальних училищ Харківщини, виявлено позитивні та негативні наслідки реформи середньої освіти, узагальнено досвід утворення нових навчальних закладів, організації навчально-виховного процесу в них, виявлені особливості організації жіночих середніх навчальних закладів у порівнянні з чоловічими. Дослідниця приділила велику увагу жіночій освіті Харківської губернії, підкресливши, що у цій галузі вирішальне значення мало благодійництво. Великий інтерес представляє для нас монографія С. Фатальчука „Становлення та розвиток гімназійної освіти Східноукраїнського регіону (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)” (2010) [281]. У ній детально розглянуто стан гімназійної освіти у чоловічих, жіночих та мішаних гімназіях того періоду у таких містах, як Слов янськ та Старобільськ, які входили до складу Харківської губернії. Праця також містить відомості про навчально-методичне і кадрове забезпечення жіночих навчальних закладів.
Особливості виховного процесу в жіночих освітніх закладах Харківської губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття
Довгий час жінка, незалежно від станової належності, не визнавалася самостійною істотою. Так, у книзі „Батьківські поради моїй доньці”, що була обов язковою для вивчення в інститутах шляхетних дівчат у першій половині ХІХ століття, зазначалося, що жінка мала повністю залежати від чоловіка, відчувати і визнавати свою слабкість [112, с. 1]. Отже, залежне становище жінки від чоловіка – головна риса устрою тогочасного суспільства, тому освітні та виховні ідеали виходили з цього положення.
Шлюб вважався чи не єдиним засобом для забезпечення майбутнього жінки, і саме тому потрібно було виховувати дівчину у відповідності до „вимог сімейного життя” [143, с. 431]. Такі висновки робилися з хибного уявлення про розумові здібності жінки, бо вважалося, що „ґрунтовної навички до самостійних занять, упевненості та всеосяжності поглядів на предмет не можна вимагати від дівчат 16–17 років” [143, с. 434].
Зміна поглядів на зміст освіти й виховання жінок відбулося на початку 60-х років ХІХ ст. Так, М. Пирогов, різко критикуючи усталені норми і погляди на статус жінки у суспільстві у статті „Питання життя”, зазначав, що „виховання жінки повинно зазнати докорінних змін” [210].
На засіданнях педагогічних рад гімназій все частіше лунали думки про недосконалість системи виховання взагалі у навчальних закладах. Наприклад, учитель В. Русецький вважав існуючу систему виховання в цілому недосконалою, такою, що „ігнорує особистість учня, а засоби цієї системи є непотрібними та принизливими” [251, с.9]. Отже, прогресивні педагоги виступали за загальнолюдське виховання у навчальних закладах.
Фактично ж, виховання у жіночих навчальних закладах зводилося до прищеплення вихованкам норм релігійної моралі, виховання патріотизму і формування естетичних смаків. Розумовому, фізичному і трудовому вихованню не приділялося належної уваги у жіночих навчальних закладах, але вони теж були складовими змісту виховання.
У досліджуваний період у Харківській губернії, як уже зазначалося, існувала досить розгалужена система жіночих шкіл різних ступенів, що мали свої, специфічні, особливості виховного процесу.
Особливе значення приділялося релігійному вихованню, основними завданнями якого було: привчати молодь до терпіння та покори, виховання в дусі поваги до прав власності, дотримання докорінних основ громадського ладу [303, с. 458]. Релігія була основою моральності, а отже й виховання. Вона також була засобом створення цілісного світогляду і шкали моральних цінностей людини, виступала могутнім регулятором поведінки. Слід зазначити, що у жіночих школах релігійному вихованню приділялося більше уваги, ніж в аналогічних чоловічих школах, що було пов язано з думками про вплив дружини не тільки на чоловіка, але й на всю родину [252, с. 12].
Вважалося, що школа, яка дає тільки знання певних наук і не виховує у молоді почуття обов язку і дисциплінованості, повагу до дорослих, є дуже небезпечною. Саме тому до програм усіх навчальних закладів було введено закон Божий. Цей предмет став одним із найголовніших у навчальних закладах Російської імперії. На його вивчення виділялося не менше шести годин на тиждень. Його зміст мав чітко виражену виховну спрямованість. Велике виховне значення мала також позаурочна діяльність учителів-священиків. Так, архіви досі зберігають тексти промов священнослужителів при вступі та по закінченні дівчатами Харківського інституту шляхетних дівчат. Збудженню релігійних почуттів сприяли лекції, що читалися церковнослужителями у гімназіях у позаурочний час. Прикладом може слугувати лекція архієпископа Антонія на тему „Достоєвський про моральне відродження людини”, проведена у Другій Харківській жіночій гімназії у 1915 році. Упродовж лекції було роз яснено значення творчості великого письменника Ф. Достоєвського для виховання молоді, наголошувалося на її релігійному та етичному мотивах. Результати проведеної лекції обговорювалися громадськістю Харківської губернії. Зокрема, відзначалося, що вона сприяла справі підвищення інтересу дівчат до таких навчальних дисциплін, як закон Божий та російська словесність [147, с. 116].
Значну увагу релігійному вихованню приділяв педагогічний колектив Ново-Водолажського вищого училища. Розвитку у дітей релігійних почуттів сприяли щоденні читання Часослова. Щосуботи законовчителем роз яснювався зміст Євангелія, у двунадесяті свята і царські дні учні разом з черговим учителем відвідували приходську церкву, дотримувалися постів [194].
Релігійне виховання у жіночій гімназії Д. Оболенської проходило під наглядом законовчителів. Вихованкам роз яснювали правила християнської віри та поведінки, вчили молитов і читання слова Божого. З молитви та читання Євангелія починався і закінчувався кожен урок закону Божого. Дівчата брати участь у ранкових і вечірніх щоденних молитвах, по черзі читали молитви самі. У неділю та на свята учениці відвідували богослужіння [24, с. 717]. Патріотичне виховання молоді у закладах освіти здебільшого зводилося до заучування чинів, імен та прізвищ, починаючи від імператора й закінчуючи піклувателем конкретного навчального закладу. У другій половині ХІХ століття форми патріотичного виховання зазнали змін. Так, велике значення мало святкування історичних подій, що сприяло захопленню учнями вітчизняною історією, літературою й залучало до більш активних занять з необов язкових предметів: музики та співів. Так, у всіх гімназіях Харківської губернії святкувалися 200-річчя перемоги у Полтавській битві (червень, 1909 р.), 100-річчя перемоги у Вітчизняній війні 1812 р. (25–26 серпня 1912 р.), 300-річчя правління династії Романових (травень 1913 р.) [147, с. 117].