Содержание к диссертации
Введение
РОЗДІЛ 1 Теоретичні основи депозитної політики банків ... 13
1.1. Методологія розробки депозитної політики банками України... 13
1.2. Критерії оцінки ефективності депозитної політики банка 31
1.3. Особливості розробки депозитної політики банку та визначення інструментів її реалізації... 49
1.4. Висновки по розділу 1...68
РОЗДІЛ 2 Методичні аспекти депозитної політики банків і інструменти її реалізації ... 70
2.1. Способи та інструменти залучення банками депозитних ресурсів 70
2.2. Аналіз формування депозитних ресурсів банків в умовах трансформації економіки ... 86
2.3. Розробка імітаційної моделі депозитної політики банку ... 103
2.4. Висновки по розділу 2... 120
РОЗДІЛ 3 Науково - методичні рекомендації по підвищенню ефективності депозитної політики банків ...123
3.1. Системний аналіз депозитної політики банків України за 2001-2006гг 123
3.2. Оцінка економічних наслідків зміни фінансових результатів діяльності банків з використанням імітаційної моделі депозитної політики банку ... 142
3.3. Рекомендації по підвищенню ефективності депозитної політики банків... 157
3.4 Висновки по розділу 3... 171
Висновки... 174
Додатки... 181
Список використаних джерел... 224
- Критерії оцінки ефективності депозитної політики банка
- Аналіз формування депозитних ресурсів банків в умовах трансформації економіки
- Розробка імітаційної моделі депозитної політики банку
- Оцінка економічних наслідків зміни фінансових результатів діяльності банків з використанням імітаційної моделі депозитної політики банку
Введение к работе
Актуальність теми. Сталий розвиток вітчизняної економіки як на макро-, так і на мікрорівні залежить від прогресу в банківській системі і, перш за все, від її здатності генерувати необхідні обсяги кредитних ресурсів. У даний час характер банківських ресурсів зазнає істотних змін. Це пояснюється тим, що, по-перше, значно змінився загальнодержавний фонд банківських пасивів. По-друге, створення підприємств і організацій з різними формами власності приводить до виникнення нових власників тимчасово вільних коштів. Це сприяє формуванню ринку кредитних ресурсів, що органічно входить до системи грошових відносин.
Формування ресурсної бази у процесі здійснення банками пасивних операцій історично відіграло первинну і визначальну роль відносно до його активних операцій. Основна частина банківських ресурсів утворюється у процесі здійснення депозитних операцій банку, від ефективної і правильної організації яких залежить стійкість функціонування кредитної організації. Ефективне управління пасивами потребує здійснення науково обґрунтованої депозитної політики. Специфіка даної сфери діяльності полягає у тому, що стосовно пасивних операцій вибір банку звичайно обмежений певною групою клієнтури, до якої він прив'язаний набагато більше, ніж до позичальників.
Питанням формування депозитної політики в Україні до останнього часу не приділялося належної уваги. Це пов'язано з тим, що попит на банківські послуги значно перевищував пропозицію, висока інфляція, наявність дешевих ресурсів – усі ці умови забезпечували високу норму прибутку банківських операцій, змінюючи саму природу їх ризику. А наявність ринку міжбанківського кредитування, що добре виконує функцію рефінансування "довгих" операцій, дозволяла банкам підтримувати прийнятну структуру залучених коштів.
Серед наукових досліджень депозитної політики комерційних банків слід зазначити роботи А. Бєлоглазової, В. Вікулова, А. Вожжова, Н. Волкової, В. Гейця, О. Дзюблюка, З. Канценеленбаума, С. Козьменка, П. Конюховського, В. Корнєєва, А. Кононенко, В. Купчинського, І. Ларіонової, Г. Панової, Ю. Половньова, С. Шулькова, В. Дугласа, П. Друкера, М. Портера, Дж. Ф. Сінклі, Дж. К. Ван Хорна, спрямовані на розробку понятійного апарату, елементів депозитної політики банку, її складових частин.
Результати досліджень у сфері моделювання, розробки механізмів, способів і методів депозитної політики містяться у роботах І. Винниченка, І. Готовчикова, В. Іванова, О. Карачуна, О. Касимової, О. Лаврушина, І. Лукасевич, В. Малютіна, Р. Ольхової, А. Саркісяна, Л. Сергєєвої, В. Стельмаха, О. Стоянової, Л. Сухової, Е. Уткіна, В. Федотова, В. Черкасова, Гордона Тіссена, В.К. Бансала, Дж. Ф. Маршалла.
Інструментарій кількісної оцінки ефективності депозитної політики, визначення надійності та економічної безпеки розроблено і вдосконалено Л. Батраковою, Б. Бухвальдом, І. Волошиним, Д. Гладким, І. Кисельовою, В. Кочетковим, Н. Ліндером, Ю. Масленченковим, В. Павлюком, Н. Погостинською, Т. Раєвською, Л. Сергєєвою, Т. Тичиною, В. Черкасовим, А. Шереметом, К. Редхедом, С. Х'юзом, А. Мейданом.
Проте існуючий механізм формування депозитної політики банку навіть з урахуванням високого професіоналізму менеджерів і застосування сучасних рекомендацій щодо ведення фінансових справ, у яких береться до уваги вірогідність негативних результатів, в Україні все ще має значний ступінь ризику. У багатьох наукових дослідженнях вітчизняних фахівців не розглядаються у комплексі питання розробки такої депозитної політики банку, що ув'язувала б економічні, соціальні, політичні цілі як складові частини управління банківською системою, орієнтовані на досягнення високого рівня розвитку економіки, а роботи західних учених не підходять для специфічного інституційного середовища трансформаційної економіки. Критичний аналіз робіт попередників зумовив необхідність систематизації існуючих уявлень про формування концепції оптимальної депозитної політики банку у процесі акумуляції банківських ресурсів.
Актуальність теми дисертації обумовлена істотним підвищенням ролі депозитної політики у забезпеченні стійкості і надійності як окремо взятого банку, так і економіки країни і необхідністю комплексних досліджень механізму взаємодії банківських установ з клієнтами у процесі формування ресурсного потенціалу. Актуальність і недостатня наукова розробленість проблеми формування депозитної політики банку та обґрунтування її ролі в забезпеченні стійкості його функціонування визначили вибір теми, мету і задачі дисертації.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до планів науково-дослідних робіт Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України за темою "Удосконалення фінансово-кредитних механізмів регулювання економіки" (2004-2008 рр., номер держреєстрації 0104U004651). У рамках вказаної теми автором розроблено концепцію формування депозитної політики банку, яка дозволяє пов'язати в єдине ціле діяльність усіх підрозділів банку та надає можливість ефективно організувати систему оперативного і стратегічного планування ресурсного потенціалу.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розвиток теоретичних положень, розробка методичних підходів і практичних рекомендацій щодо формування механізму депозитної політики банку, налаштування інструментів її реалізації, що забезпечують сталий розвиток банківської установи. Для її досягнення в роботі поставлено і вирішено такі теоретичні, методичні і практичні задачі:
встановлено ступінь відповідності наукових розробок у сфері банківської теорії і методології сучасним потребам менеджерів;
обґрунтовано теоретичні основи понять "депозит" і "депозитна політика", визначено їх складові частини, розкрито суть, функції і принципи формування;
визначено роль депозитної політики у забезпеченні фінансової стійкості банку, сформульовано її цілі, визначено принципи, встановлено опорні точки;
на основі аналізу показників надійності і прибутковості банківських установ обґрунтовано критерії ефективності депозитної політики;
проаналізовано процес формування депозитних ресурсів банків в умовах трансформації економіки;
здійснено системне дослідження сучасних моделей банківської діяльності, що включають управління активами і пасивами банку;
побудовано та апробовано концептуальну модель механізму розробки депозитної політики банку, засновану на застосуванні методів імітаційного моделювання;
розроблено рекомендації щодо практичного використання імітаційної моделі у процесі розробки депозитної політики з метою підвищення ефективності банківської діяльності.
Об'єктом дослідження є комплекс фінансово-економічних відносин між банківськими установами та іншими інституційними одиницями (домогосподарствами, підприємствами, фінансовими організаціями), які виникають у процесі розробки депозитної політики.
Предмет дослідження – інструменти розробки і реалізації депозитної політики банку та їх вплив на діяльність самих банківських установ і загальні фінансово-економічні процеси у країні.
Методи дослідження. Теоретичну і методичну основу проведеного дослідження становлять наукові положення, обґрунтовані в роботах класиків економічної теорії, провідних сучасних вітчизняних і зарубіжних учених, що стосуються питань ресурсного потенціалу банківських установ, інструментів розробки і реалізації депозитної політики. У роботі використано:
загальнонаукові методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції – для дослідження принципів розробки депозитної політики банків, концептуальних основ формування ресурсного потенціалу банківської установи, обґрунтування пропозицій з удосконалення системи залучення тимчасово вільних коштів у банківську систему;
кількісний аналіз фінансово-економічних показників – з метою дослідження структури і динаміки балансу банківських установ України, виявлення чинників і причин, що впливають на стійкість і надійність банківської системи, узагальнення зарубіжного досвіду розробки ощадної стратегії;
економіко-математичне моделювання – для визначення впливу депозитного залучення ресурсів на основні фінансово-економічні показники функціонування окремого банку і всієї банківської системи (надійність, платоспроможність, прибутковість), обґрунтування оптимальної структури пасивного портфеля банку.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в подальшому розвитку теоретичних і науково-методичних положень, які визначають шляхи вдосконалення депозитної політики банків та інструментів її реалізації у контексті формування передумов для забезпечення ефективного розвитку економіки України. Положення роботи, які мають елементи наукової новизни, полягають у такому:
уперше:
на основі розширеної класифікації активів за ступенем ризику і ліквідності розроблено концепцію формування депозитної політики банку, відмітною особливістю якої є розгляд структури пасивів як екзогенного чинника за критеріями, що відображають різні аспекти фінансової стійкості банку, з урахуванням обмежень НБУ; обґрунтовано необхідність визначення горизонту, меж і генеральної лінії депозитної політики;
обґрунтовано сценарну імітаційну модель формування депозитної політики банку, що базується на застосуванні динамічного моделювання у банківській сфері, аналізі головних компонент фінансової стійкості і побудові деревовидної системи відповідних показників; розроблена модель, на відміну від відомих, дозволяє здійснювати дослідження складних бізнес-процесів і систем із великою кількістю змінних і високим рівнем невизначеності імітованих ситуацій;
удосконалено:
методичний підхід до розробки депозитної політики банку, що передбачає розподіл даного процесу на дві відособлені частини: перша побудована на базі логічного методу і призначена для формування принципів депозитної політики; друга заснована на емпіричних дослідженнях і визначає спрямованість, межі та правила депозитної політики;
дістали подальшого розвитку:
уточнення визначення поняття "депозит", яке: додає йому категоріального статусу, заснованого на природі економічних відносин між банком і клієнтами (включаючи державу); розглядає його як з теоретичної, так і з практичної точки зору; виходить за рамки тільки кредитних відносин щодо депозиту;
інструменти формування і реалізації депозитної політики банку, обґрунтовані з позицій необхідності і можливості вдосконалення наукового управління процесом створення ресурсного потенціалу банку; визначено методи, за допомогою яких ефективний банківський інструментарій має створюватися, коректуватися і поліпшуватися; обґрунтовано необхідність переходу від неформальних методів, таких як управлінська інтуїція, до формальних (статистичні, дедуктивні, метод очікуваних запитів споживачів, метод журі керівників);
методичні рекомендації з формування критеріїв оцінки ефективності депозитної політики банку, до яких віднесено економічну ефективність, доступність і комплексність банківських продуктів і послуг, багатоваріантність форм і урахування життєвого циклу банківського продукту, раціональність витрат часу на обслуговування і зручний для клієнта режим роботи; дотримання даних критеріїв дозволить банку сформувати стратегічні і тактичні напрями в організації депозитного процесу, забезпечуючи достатність ресурсної бази.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що використання розроблених пропозицій і рекомендацій у сфері формування і реалізації депозитної політики банку сприяє підвищенню ефективності функціонування банківської системи України та її узгодженості із завданнями забезпечення економічного зростання. Реалізація розробленої концепції дозволила одержати економічний ефект у філії "Центральне міське відділення Промінвестбанку у м. Макіївці Донецької області" у вигляді зниження витрат у 1,84 раза, підвищення точності прогнозу до 95%, акумулювання додаткового доходу у сумі 6377,52 тис. грн., з них частина дисертанта – 1,15%, тобто 73,81 тис. грн. на рік. Крім того, вдалося скоротити кількість зайнятих у 2 рази, збільшити вірогідність успішного завершення операції до 0,97, підвищити коефіцієнт якості депозитної політики на 34,6%, (акти впровадження № 10-67 від 02.10. 2006 р., ДО0304000015/03.10.2006 від 03.10.2006 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою роботою. Усі наукові результати, які містяться в ній, одержано автором особисто і відображають авторський підхід до вирішення проблеми формування депозитної політики банку. Внесок автора в роботи, опубліковані в співавторстві, конкретизовано у списку публікацій.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дисертації обговорювалися і були схвалені на науково-практичних конференціях: VI Міжнародній науковій конференції студентів і молодих учених "Фінансовий і банківський менеджмент: досвід та проблеми" (2004 р., м. Донецьк), VII Міжнародній науковій конференції студентів і молодих учених "Фінансовий і банківський менеджмент: досвід та проблеми" (2005 р., м. Донецьк), V Міжнародній науковій конференції студентів і молодих учених “Управление развитием социально-экономических систем: глобализация, предпринимательство, устойчивый экономический рост” (2004 р., м. Донецьк), І Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих учених "Проблеми глобалізації та моделі сталого розвитку економіки" (2005 р., м. Луганськ), ІІ Всеукраїнській науковій конференції студентів, аспірантів і молодих учених "Перспективи та пріоритети розвитку економічного аналізу" (2005 р., м. Донецьк).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 11 робіт, зокрема 6 статей у наукових журналах і збірниках наукових праць, 5 матеріалів конференцій. Загальний обсяг публікацій – 2,57 д.а., з них особисто автору належить 2,14 д.а.
Критерії оцінки ефективності депозитної політики банка
Як уже наголошувалося раніше, склад джерел грошових коштів банку різноманітний, про що свідчить рис. Б.1. Дод. Б. Розглянемо кожний із них детальніше. У літературі немає єдиної думки з приводу визначення депозиту. З.С. Канценеленбаум у своїй статті «До питання про сутність банківського депозиту» визначає депозит як потенційні гроші для вкладника. Вкладник може виписати чек і пустити відповідну суму в циркуляцію» [62, с.60]. У підручнику А.М. Бєлоглазової «під депозитом розуміється форма вираження кредитних відносин банку з вкладниками з приводу надання останніми банку своїх власних коштів для тимчасового користування [17, с.50]. У «Основах банківської справи» наголошується, що вклад – це кошти готівкою або у безготівковій формі, у національній або іноземній валюті), передані в банк їх власником або третьою особою за дорученням і за рахунок власника, для зберігання на певних умовах. Під депозитом у світовій банківській практиці розуміють грошові кошти або цінні папери, віддані на зберігання до фінансово-кредитних або банківських установ [55, с.97]. Професор Є.Ф. Жуков [7, с.63] вважає, що депозити - це певні суми грошових коштів, які суб єкти депозитних операцій – фізичні і юридичні особи – вносять у банк на депозитний рахунок або на конкретний термін, або до запитання. Згідно ст. 834 із Цивільного кодексу РФ депозит - це договір банківського вкладу (депозиту), де банк, що прийняв від вкладника грошову суму, зобов язується за договором повернути суму внеску і виплатити відсотки [11, с.71]. Деякі з вище наведених визначень містять неточності, що дещо спотворює наукові основи банківської справи. Так, наприклад, А.М. Бєлоглазова стверджує, що «депозит - це форма вираження кредитних відносин». Але ж окрім кредитних відносин, депозит припускає відносини і всередині підрозділів банку, і не тільки у сфері кредиту. Так, це можуть бути відносини з приводу трансфертного ціноутворення або встановлення певних нормативів. Жоден з перелічених авторів не надає депозиту категоріального статусу, заснованого на природі економічних відносин між банком і клієнтом, включаючи державу. Російське законодавство трактує депозит з практичної точки зору, що виходить за рамки економічної теорії і категоріального підходу. Узагальнення наукових публікацій дозволило подати своє визначення депозиту, в якому за можливістю виключені вищеобумовлені неточності. Депозит - це економічна категорія, яка є одним із видів фінансових резервів, що є основним джерелом грошових ресурсів банку, за рахунок якого надаються позики позичальникам. Іншими словами, під депозитом слід розуміти грошову суму або цінні папери, надані банкам або іншим фінансовим установам для тимчасового користування і що підлягають поверненню їх власникові, або за його вказівкою іншій особі, при настанні певних подій.
Існують різноманітні депозитні рахунки. У основі їх класифікації можуть бути такі критерії, як: джерела вкладів, їх цільове призначення, ступінь прибутковості тощо [14, с.25]. Схематично класифікація депозитів зображена на рис. Г.3. 1.1.8. дод. Г. Слід відзначити, що у практиці західних банків використовується зовсім інша класифікація депозитів. На думку зарубіжних аналітиків, вона найбільш наближена до умов функціонування фінансового ринку і відповідає запитам сучасних банківських менеджерів. Отже, розрізняють: «гарячі гроші», які з великою вірогідністю можуть бути вилучені; ненадійні кошти, які можуть бути вилучені в межах 25-30% від їх розміру; стабільні кошти, вірогідність вилучення яких мінімальна [171, с.20]. Ми вважаємо, що ця класифікація для повної заміни тієї, яка існує у нас, не підходить. Запропонований нею діапазон, що характеризує залучені ресурси, невеликий. Вона ідеальна як доповнення і уточнення. Із зарубіжної банківської практики ми можемо запозичити деякі нові види депозитів (індексні депозитні сертифікати, брокерські депозити). Проте без попередньої адаптації їх до реалій українського ринку впровадження цих вкладів може мати певні труднощі [3, с.4]. Депозити є важливим джерелом банківських ресурсів. Проте їм властиві деякі недоліки. По-перше, операції щодо залучення грошових коштів у вклади пов язані із значними маркетинговими зусиллями і матеріальними витратами. По-друге, мобілізація коштів у більшості випадків залежить від вкладника, а не від банку, якому буває важко, а то і неможливо добитися додаткового залучення засобів за допомогою депозитів [9, с.234]. Тому коли банк терміново потребує вільних грошових коштів, він може придбати їх на міжбанківському ринку ресурсів. Таким чином, ми підійшли до розгляду ще одного джерела формування ресурсного потенціалу банку, яким є недепозитні засоби. Основними джерелами недепозитних коштів є такі: ринок кредитних ресурсів НБУ, угоди про зворотний викуп цінних паперів, формально-депозитні джерела, облік банківських акцептів, капітальні ноти та облігації, випуск комерційних паперів та інші [106].
Для того, щоб все вищесказане автором складало визначену схему, приблизно обкреслимо цикл конверсії капіталу банку (рис. Д.1. Дод. Д). Таким чином, методологія розробки банками депозитної політики ґрунтується на теоретичних положеннях, сформованих в основному в рамках зарубіжної економічної школи, внаслідок чого прийоми і форми акумуляції грошових ресурсів, які є продуктами тривалого історичного відбору в жорстких умовах конкурентної боротьби і які продемонстрували свою високу ефективність в умовах розвиненої ринкової економіки, не можуть бути скопійовані в незмінному вигляді для банківських систем перехідного періоду, до яких якраз належить українська банківська система.
Аналіз формування депозитних ресурсів банків в умовах трансформації економіки
Коли всі якісні характеристики збалансовані, всі умови обговорені і за кожною розбіжністю знайдений компроміс, узгоджуються і розробляються умови вкладу, що задовольняють запити двох сторін. Банк отримує необхідну суму на певний термін з жорсткими умовами вилучення вкладу. Клієнт компенсує жорсткість умов підвищеною процентною ставкою, зручним графіком формування суми вкладу. Способом залучення депозитних ресурсів, є співпраця банків з корпоративними клієнтами. У табл. Ю.1 Дод. Ю наведено класифікацію їх взаємин із банком. Для подальшого опису необхідно визначитися з основоположною компонентою взаємодії, тобто моделлю грошового потоку клієнта в банку (рис. Ю.1 Додаток Ю), оскільки на її основі можуть бути визначені як показники прибутковості клієнта для банку, так і показники вартості послуг банку для клієнта. Сучасні західні економісти вважають, що центрами уваги банку і господарюючого суб єкта мають бути не вигода від кожної окремої операції, а результат, якого партнери можуть досягти в ході перспективної тривалої співпраці [4, с.27]. Для того щоб залучити крупного і вигідного клієнта в ході реалізації депозитної політики, банки повинні використовувати такі методи: розробка індивідуальних банківських продуктів; розробка програм фінансування проектів; організація і проведення фінансового контролю клієнта, консультування, експрес-діагностика; побудова клірингової розрахункової системи, схем оптимізації руху грошових і товарних потоків; розробка програми і проведення інжинірингу клієнта; структуризація капіталу; розробка і реалізація схем кредитування споживачів у розстрочку, акредитивних розрахунків, форфейтингу. Добре налагоджені партнерські відносини клієнта і банку мають потенціал підвищення ефективності діяльності як господарюючого суб єкта, так і банку (табл. Я.1 Додаток Я). Отже, підводячи підсумок вищесказаному, можна позначити основні розділи, які має містити план формування ресурсної бази банків: план залучення, розміщення ресурсів; структура залучених ресурсів за термінами (Додаток АА); структура розміщених ресурсів за термінами; план і збалансованість формування і розміщення ресурсів (Додаток АБ). Пропонуємо розглянути ще один специфічний інструмент управління процесом формування ресурсного потенціалу банку, який широко використовується і пропагується західними економістами. Можливо, деякі вітчизняні банкіри візьмуть його на озброєння і використовуватимуть у процесі розробки і реалізації депозитної політики. Це метод «професійного зростання» власника портфеля активно-пасивних операцій банку. Суть його полягає в тому, що загальний портфель активно-пасивних операцій підрозділяють на такі типи: портфель студента; портфель бакалавра; портфель фахівця; портфель магістра активно-пасивних операцій банку.
Активна частина портфеля студента складається з непрацюючих активів банку. Прибутковість її дорівнює нулю. В основі пасивної частини портфеля лежить власний капітал, який має дуже високу тимчасову стабільність. У тому випадку, коли непрацюючих активів накопичується більше, ніж власного капіталу банку, в пасивній частині портфеля присутні довгострокові пасиви з високою тимчасовою стабільністю. Портфель бакалавра активно-пасивних операцій банку не дуже відрізняється від портфеля студента, різниця полягає лише в тому, що ресурси, що формують активну частину портфеля, повинні мати фіксовану прибутковість. Вся пасивна частина портфеля має також високу тимчасову стабільність. Певна частина активів, що формують активну частину портфеля фахівця активно-пасивних операцій, може не мати фіксованої прибутковості. Але пасивна частина портфеля має бути заснована на зобов язаннях з середньою тимчасовою стабільністю. І, нарешті, портфель магістра активно-пасивних операцій складається з активів, частина яких може і не мати фіксованої прибутковості, і пасивів з низькою тимчасовою стабільністю. Іноді можуть бути присутніми пасиви з високою і середньою тимчасовою стабільністю. Склад портфеля активно-пасивних операцій зображено в табл. Я.2 Дод. Я. Незалежно від того, який портфель активів-пасивів має банк, обсяг активної частини не повинен перевищувати обсяг пасивної за всією тимчасовою протяжністю. Ступені тимчасової стабільності пасивного портфеля демонструє табл. Я.3 Дод. Я. У процесі формування портфеля активно-пасивних операцій широко використовується таке поняття, як згасання потоків платежів банку. Воно характеризує зникнення, погашення діючих вимог і зобов язань. У результаті такого явища з являються розриви ліквідності. Невід ємним елементом структуризації ресурсної бази банку є складання платіжного календаря термінових і вільних коштів банку [43, с.78]. Етапи формування портфеля активно-пасивних операцій банку відображені на рис. АВ.1 Дод. АВ.
Отже, необхідно усвідомлювати те, що ідеального інструментарію депозитної політики не існує і що оптимальний його склад той, який дає кращі результати. Знання способів впливу на купівельну поведінку на кожному етапі процесу покупки банківського продукту дозволяє банку розробляти ефективні депозитні програми для цільового ринку споживачів. Соціально-економічний розвиток України неможливий без збільшення інвестицій. Вимоги сучасності і потреби майбутнього змушують здійснювати перехід до економічного розвитку на інноваційних началах. У фундаментальній роботі Інституту економічного прогнозування НАН України доведено: інноваційній моделі немає альтернативи [135, с.306]. Але механізм трансформації заощаджень у кредитні ресурси банківської системи України не відповідає сучасним потребам економіки інноваційного типу. Невирішеною на сьогоднішній день залишається проблема мобілізації позабюджетних джерел інвестиційного фінансування, за рахунок яких в розвинутих країнах забезпечується основа частина капітальних вкладів в національне господарство [145, с.2]. Ще К. Маркс відзначав, що суспільний характер капіталу опосередкує і здійснюється повною мірою лише завдяки розвитку кредитної і банківської системи. Банк і кредит стають у той же час і могутнім засобом, що виводить виробництво за його власні межі, і одним із наймогутніших важелів криз й обдурювань [83, с.161].
Аналізуючи формування депозитних ресурсів банку в умовах трансформації економіки, ми не дарма приділяємо стільки уваги кредитуванню та інвестиційним процесам. Подібний аналіз дає можливість аналітикам та інвесторам розраховувати загрозу банкрутства, ризики інвестування капіталу в те чи інше підприємство [41, с.19]. Адже надання кредитів є не тільки відмітною функцією банку як підприємства особливого роду, але і основним джерелом прибутку. Дане твердження підтверджує аналіз, проведений на основі випадкової вибірки 40 банків за даними рейтингу банків України на 1 січня 1998р.[130, с.5]. Кореляційна залежність суми прибутку від використання депозитних коштів у кредитно-інвестиційному портфелі банку (КІП) представлена на рис. 2.2.1. і описується формулою:
Коефіцієнт детермінації становить R2 = 0,9542, тобто прибуток банку на 95,4% обумовлений сумою кредитно-інвестиційного портфеля. Достатньо високий індекс кореляції R = 0,977 вказує на тісний зв язок між показниками. Порівнявши розрахунковий і критичний F-критерії, можна з вірогідністю 0,99 розповсюдити встановлену залежність на всі банки України. Отже, чим більше КІП банку, тим більше прибуток. Звертаючись до рис. 2.2.1, можна зробити і такий висновок: концентрація точок емпіричних даних у лівому нижньому кутку вказує на невеликі обсяги прибутку банківської системи.
Розробка імітаційної моделі депозитної політики банку
У сучасних умовах розвитку банківської системи України ціна помилки управлінського рішення невимірний росте. У обстановці фінансової глобалізації зміцнюється ринкова орієнтація банків. Конкурентоспроможність багато в чому визначається якістю управлінських рішень. Рекомендації Базельського комітету з банківського нагляду, що приділяють велику увагу розвитку банками власних методик ухвалення рішень, стали важливим стимулом для вдосконалення технологій використання банківських ресурсів [4]. Історія спроб застосування методів математичного моделювання для підтримки банківського менеджменту налічує декілька десятиліть, і характеризується розвитком нових методів і технологій в менеджменті, проте істотних успіхів в цьому напрямі досягнуто не було. Причина такої ситуації бачиться в тому, що до останнього часу відповідні дослідження базувалися на застосуванні класичних економіко-математичних методів, суть яких полягає в аналітичному описі взаємозв язків між "входами, станами і виходами" [136]. Практичний ефект застосування наукоємких методів часто виявляється близьким до нуля. Число реальних завдань, які можна сформулювати так, щоб не виникло суперечностей припущенням, лежачим в основі упроваджуваних методів, порівняно невелике. Проблема підвищення ефективності використання банківських ресурсів, вимагає від кожного банку наявність певного інструментарію. Так, представники академічного співтовариства все частіше пишуть про необхідність нових підходів і ідей, використовуваних для банківського менеджменту. Одночасно практикуючі менеджери все частіше говорять про те, що методи, використовувані для досягнення довгострокового і стійкого лідерства, лежать далеко в стороні від традиційного стратегічного управління, що спирається на вертикальну модель управління, класичний галузевий аналіз і формальні методи планування [76]. Відомо, що одній з найважливіших особливостей в процесі ухвалення управлінських рішень в банківському менеджменті є принципова неможливість проведення реальних експериментів до завершення проектів. Використовувані для моделювання методи, такі, як, метод-аналіз породжуваної інформації, графоаналітичний метод мають певні недоліки, головною з яких є відсутність статистичних характеристик інформаційних потоків [129].
Перш ніж вибрати вид моделі, що описує процес формування депозитної політики банку, необхідно, перш за все, проаналізувати специфіку національної економіки, режим монетарної політики (цей етап ми пройшли в попередніх розділах), а також визначити функціональні особливості моделі. Зупинимося детальніше на формалізації моделі. Слід зазначити, що моделювання депозитної діяльності банку не займається виробленням цілей депозитної політики. Модель визначає якнайкращі шляхи, що дозволяють досягти, задану мету. Як показує проведене дослідження на початкових стадіях переходу до монетарного режиму, ключовим елементом якого є ухвалення рішень на основі припущень економічного розвитку, моделювання депозитних операцій, в більшості своїй, проходило тільки на основі експертних оцінок і думок без використання формальних математичних моделей. Тобто моделі носили змістовний відтінок. Так, в роботах Малютіна В. [80], Ліндера Н.[75], Олена П [1]. описуються моделі, що базуються на економічній теорії, лежачій в основі змістовного аналізу. При побудові моделі депозитної політики за аксіому бралося твердження, що всі характеристики системи взаємозв язані. Економічна теорія допомагала розкрити основні причинно-наслідкові відносини і встановити на цій основі певного роду залежності між елементами системи. Учені, розробляючи ці моделі, акцентували увагу на тому, що особа, що ухвалює рішення, може оцінити загальний імовірнісний розподіл майбутніх подій. Проте такий підхід може бути і вірний концептуально, але паралельно виникає питання - як же насправді розраховуються параметри загального імовірнісного розподілу. Здоровий глузд підказує, що такого роду оцінки не робляться. Роботи, що є на той момент, по вивченню очікувань банкірів ніколи не з ясовували зміст цих оцінок, а обмежувалися лише вивченням предмету прогнозів, який в кращому разі може бути інтерпретований як прогноз значень статистичного розподілу. Відомо, що в певних умовах середнє значення імовірнісного розподілу – це єдиний параметр, який підходить для ухвалення рішення, але навіть якщо відомі відхилення і вищі значення, вони не можуть бути використані [63]. Т. Гальперин розробляючи моделі депозитної політики, зробив наступний висновок – середня арифметична є фактично еквівалент визначеності, тобто оптимальним виявляється таке рішення, неначебто майбутнє було відоме. В процесі еволюції виникає потреба у вдосконаленні структурного підходу до аналізу поточних ситуацій на фінансовому ринку, майбутніх перспектив і необхідних дій банку, направлених на зміцнення свого положення і на підвищення ефективності депозитної політики. И.Ф. Готовчиков [37], И.А. Кисельова [65], П.В. Конюховській [69] і ін. внесли деяку ясність до питань визначення того, які саме очікування формуються і яким чином вони можуть впливати на динамічну стабільність банківської установи і тривалість економічного циклу, як в теоретичному, так в е р б практичному плані. Перші формальні моделі, порівнюючи прогнози банкірів з різними «примітивними» методиками, які припускають, що майбутнє це просто функція недавнього минулого, визначали, що наступний період буде таким самим, як і справжній. Потім ці ж примітивні методики почали використовуватися як засіб прогнозування. На цій основі виникли моделі, які допускають, що зміни в наступному періоді будуть рівні змінам подією в справжньому періоді в порівнянні з минулим. Подальше удосконалення привело до появи третього виду моделей, які використовуються і до цього дня. Їх суть поміщена в тому, що наступний період є середньозваженою оцінкою минулих періодів. Існує декілька підтверджень тому, що прогнози банкірів дійсно відбуваються відповідно до таких моделей. В ході економічної і інформаційної революції під впливом механізму конкурентної боротьби створювалися і знищувалися різноманітні інтеграційні моделі. Оскільки дія різних чинників, таких як науково-технічний прогрес, зовнішня і внутрішня політика і т.д. викликають постійні зміни економічного середовища, найбільш життєздатними виявилися детерміновані, імовірнісні і імітаційні моделі.
Оцінка економічних наслідків зміни фінансових результатів діяльності банків з використанням імітаційної моделі депозитної політики банку
Для підвищення достовірності інформації рекомендується проводити декілька імітаційних експериментів для кожної можливої множини значень керованих параметрів. Але при цьому необхідно фінансові ресурси повністю виводити з обігу і повертати в банк. Це робиться з метою коректування даних. Річ у тому, що в прогнозних значеннях неминуче накопичується помилка, яку необхідно періодично коректувати. Щоб перевірити адекватність моделі, проведемо практичну реалізацію з реально використовуваними параметрами банку за попередні періоди і оцінимо правильність прийнятих допущень з використанням методів статистичної теорії оцінювання і перевірки гіпотез. Практична реалізація моделі проводилася при таких початкових значеннях параметрів моделі: 1. Процентна ставка по депозитах до запитання 1,2%. 2. Процентна ставка по термінових депозитах 12%. 3. Початкове значення залишків на рахунках до запитання 3313486 тис. грн. 4. Початкове значення залишків на депозитних рахунках 9337672 тис. грн. 5. Початкове значення суми виданих кредитів 11231714тис. грн. 6. Початкове значення власних коштів банку 1405248 тис. грн. Результати проведеного імітаційного експерименту при запропонованих значеннях параметрів моделі представлені потоковою діаграмою на рис. 3.2.3 і в табл. 3.2.2. Значний вплив на результати моделювання надає неповернення кредитів. У розрахунках закладена вельми оптимістична оцінка вірогідності неповернення кредитів.
На відміну від традиційних статистичних моделей імітаційна динамічна модель існує завжди в деякому, наперед заданому часовому інтервалі, який розподілений знову ж таки наперед заданим дискретним кроком DT. У нашій розробленій моделі як інтервал обрано період в 1 місяць з кроком імітації DT=1 день. На рис. 3.2.3 зображено комп ютерну мультиплікацію досліджуваної потокової моделі з частотою кадрів, рівною значенню DT. Чим вище частота таких кадрів, тим більше подробиць поведінки можна «розглянути», чим нижче частота, тим швидше можна завершити моделювання, тим більше загальні тенденції поведінки можна «побачити». За горизонтальною віссю потокової діаграми відкладено час, за вертикальною - розмір власних коштів. На основі даного графіка розраховуються всі похідні дані – відсотки будь-якого типу, розмір кредитних ресурсів, інтегральні показники ефективності. Крім цього, можливості програми дозволяють «підстроювати» до потокової діаграми графіки платежів по обороту депозитів і виплат відсотків з указівкою конкретних дат і термінів відповідних платежів. Аналогічним чином будуються діаграми серії кредитних операцій.
У більшості імітаційних експериментів використовуються випадкові числа, випадкові змінні і повторення з метою відшукування деяких усереднених характеристик моделі. Модель містить зазвичай ланцюжки випадкових подій, які складним чином взаємодіють один з одним. При великій кількості повторень результати моделювання можна зробити точними. Проблема полягає в тому, що ці результати точні тільки у тому випадку, коли ідентичні процеси, що відбуваються в моделі і в реальній системі. Якщо між цими процесами є якась розбіжність, то результатам моделювання властива неточність, яку не можна усунути збільшенням кількості повторень або застосуванням різних методів статистичного аналізу. Для емпіричної перевірки правильності прийнятих допущень можна використовувати методи статистичної теорії оцінювання і перевірки гіпотез.
Статистичні випробування, використовувані для перевірки прийнятих при побудові моделі допущень, а також висновків, які робляться на основі результатів експерименту, вирішують головним чином такі завдання: А. Перевірка гіпотез. У простому випадку, якщо якісь гіпотези свідомо невигідні, то їх можна відкинути і залишити тільки одну, безумовно, кращу, але звичайно це не так. Гіпотези не можна так просто відкидати, бо зовнішні впливи можуть бути і не на нашу користь. 1. Оцінка параметрів сукупності в припущенні про вид функції розподілу вірогідності (на основі таких параметричних критеріїв, як F, t і Z). 2. Оцінка параметрів сукупності незалежно від виду функції розподілу (за допомогою непараметричних критеріїв, таких як критерій Манни – Уїтні для середніх значень). 3. Встановлення закону розподілу для сукупності, з якої отримана вибірка (на основі критеріїв згоди, таких як, -квадрат або критерій Колмогорова – Смирнова). 4. Визначення тісноти зв язку між двома або більше змінними (кореляційний аналіз). Б. Оцінювання: 1. Обчислення точкових інтервалів та інтервальних параметрів сукупності. 2. Визначення кількісних рівнянь, що пов язують дві або більше змінні (регресійний аналіз). В. Аналіз чутливості. Одна з найбільш важливих процедур імітаційного моделювання. Під ним розуміють визначення чутливості остаточних результатів до зміни використовуваних значень параметрів. Зазвичай значення параметрів систематично варіюються в певних межах, що являють інтерес, і при цьому спостерігається вплив цих варіацій на характеристики моделі. Значення багатьох змінних моделі можуть бути вельми сумнівними і у багатьох випадках, мають підправлятися та уточнюватися на основі кваліфікованих припущень. Тому надзвичайно важливо визначати ступінь чутливості результатів щодо вибраних для дослідження величин. Проведемо аналіз адекватності моделі за допомогою перевірки гіпотези про те, що обидві вибірки (результати реалізації моделі і дані про функціонування банку за вересень 2005 р.) належать одній генеральній сукупності за допомогою непараметричного критерію Манни – Уїтні [147, с.412]. Твердження, яке статистично повинне бути підтверджене тестом формулюється як альтернативна гіпотеза.