Содержание к диссертации
Введение
Розділ 1. Теоретичні засади обліково-аналітичного забезпечення інноваційної діяльності в системі управління підприємством . 11
1.1. Значення обліку та аналізу в управлінні інноваційною діяльністю підприємства. 11
1.2. Класифікація інновацій в системі обліково-аналітичного забезпечення . 31
1.3. Формування об єктів інноваційної діяльності в процесі бухгалтерського обліку 50
Висновки до розділу 1 72
Розділ 2. Облікове забезпечення управління інноваційною діяльністю підприємства 75
2.1. Облік наявності, формування та використання ресурсів для забезпечення інноваційної діяльності 75
2.2. Облік виробництва інноваційної продукції підприємства . 96
2.3. Облік процесу реалізації створених інноваційних об єктів. 116
Висновки до розділу 2 134
Розділ 3. Аналітичне забезпечення оцінки управління ефективністю інноваційної діяльності . 136
3.1. Система показників аналітичного забезпечення управління інноваційною діяльністю підприємства. 136
3.2. Аналіз ефективності інноваційної діяльності підприємства 155
3.3. Аналіз впливу інноваційної діяльності на справедливу вартість підприємства 177
Висновки до розділу 3 198
Висновки 200
Список використаної літератури 203
- Класифікація інновацій в системі обліково-аналітичного забезпечення
- Формування об єктів інноваційної діяльності в процесі бухгалтерського обліку
- Облік виробництва інноваційної продукції підприємства
- Аналіз ефективності інноваційної діяльності підприємства
Класифікація інновацій в системі обліково-аналітичного забезпечення
Сучасний етап розвитку економіки характеризується загостренням проблеми виживання й забезпечення безперервності розвитку будь-якого суб єкта господарювання в умовах мінливого та невизначеного конкурентного середовища. В умовах динамічно розвиваючогося ринку інновації є стратегічним фактором успіху будь-якого підприємства, його універсальною конкурентною перевагою, що забезпечує конкурентоспроможність на вітчизняному та світовому ринках. Інноваційна діяльність перетворилися на основну рушійну силу економічного і соціального розвитку будь-якого підприємства.
Функції, які виконують інновації в рамках розвитку економіки і суспільства, є численними; неможливо охопити весь їх спектр, можна виділити тільки основні. Зокрема, інновації сприяють: вирішенню глобальних проблем людства (наприклад, боротьби з особливо небезпечними вірусними захворюваннями); взаємопроникненню культур і економік різних країн (інновації, що застосовуються в численних галузях життєдіяльності суспільства, сприяють взаємній інтеграції суспільства); економічному зростанню країни в довгостроковій перспективі (наразі в рамках постіндустріального та інформаційного суспільства інновації міцно зайняли місце основного генератора зростання будь-якої країни, впливаючи на всі сторони життєдіяльності суспільства, в тому числі і на економічну її складову); створенню нових галузей економіки (за глибиною внесених змін інновації можуть пропонувати кардинально новий продукт або послугу, і, цим самим, сприяти розвитку нових напрямків економіки, що поступово стають домінуючими; створенню єдиного ринкового простору (у сучасному суспільстві, яке, так чи інакше, йде шляхом глобалізації, навіть одна інновація може сприяти створенню єдиного ринку; найбільш характерним прикладом тут може бути створення мережі Інтернет, зокрема поява Інтернет-магазинів, покупки в яких можна здійснювати, знаходячись практично у будь-якій країні світу); стимулюванню конкуренції та підвищенню конкурентоспроможності окремого суб єкта господарювання (конкурентна перевага полягає в здатності знаходити нові ринки, виробляти нові товари і винаходити нові способи виготовлення товарів); зміцненню обороноздатності країни, її економічної, продовольчої безпеки тощо; розвитку і вдосконаленню законодавчої бази в галузі захисту інтелектуальних прав на результати інтелектуальної діяльності та засоби індивідуалізації (поява все нових і нових видів інновацій, які, часом, не підпадають під регулювання жодного вже існуючого нормативного правового акта в галузі регулювання інтелектуальної власності, стимулює розвиток законодавства шляхом розробки нових документів); отриманню комерційної вигоди (інновації надають можливість фізичній або юридичній особі одержувати більш високий прибуток за допомогою створення продукції більш високої якості, зниження собівартості виробництва, збільшення обсягів випуску продукції в одиницю часу, зростанню кількості кваліфікованих кадрів тощо); зростанню рівня життя населення (інноваційна діяльність, за інших рівних умов, приносить прибуток, що зрештою, сприятливо позначається на доходах окремих фізичних осіб; крім того, здійснення споживчих інновацій, спрямованих на поліпшення умов життя, сприяє створенню комфортної обстановки життєдіяльності людини).
Необхідно відзначити, що в силу специфіки інновацій в розрізі галузей, видів діяльності, регіонів тощо для кожної конкретної інновації можна представити свій індивідуальний набір функцій, які вона виконує [61, с 39]. Таким чином, роль інновацій у сучасному світі важко переоцінити. Інновації виконують як економічну, так і соціальну функцію, охоплюють всі сторони життя суспільства, зачіпають особистісні питання. Разом з тим наразі стан інноваційної діяльності в Україні більшістю експертів-науковців визначається як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню розвитку інноваційних процесів у країнах, для яких інноваційний розвиток є ключовим вектором економічної стратегії [204]. Дослідження щодо інноваційного шляху розвитку України показують, що за останні роки рівень інноваційної активності підприємств стабільно низький, хоча і показує позитивну тенденцію. Так, у 2012 р. інноваційною діяльністю у промисловості України займалося близько 17,4 % від їх загальної кількості, і цей показник постійно зростає з 2009 р. (12,8 %), хоча ще в 2000 р. питома вага підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, становила 18 % (табл. 1.1). Таблиця 1.1
Інноваційна активність підприємств України за 2000 – 2012 рр. (млн грн) Рік Питома вага підприємств, що займалися інноваціями, % Загальна сума витрат у тому числі за напрямами
Дослідженняі розробки у тому числі придбання інших зовнішніх знань 2 підготовка виробництва для впровадження інновацій3 придбання машин обладнання та програмного забезпечення 4 інші витрати внутрішні НДР зовнішні НДР 2000 18 1760,1 266,2 Х Х 72,8 163,9 1074,5 182,7
Невеликий ріст у кількості інноваційно-активних підприємств хоч і спостерігався в 2010-2012 рр., проте це значення все одно є недостатнім, якщо порівнювати даний показник з аналогічним у США, Японії, Німеччині й Франції, де частка інноваційних підприємств становить 70 – 80% від їх загальної кількості [12, с. 25].
Упровадженням інновацій у 2012 р. займались 1371 підприємство (78,0% інноваційно активних). В зв язку з цим, на загальному низькому фоні інноваційної активності підприємств активно проявляється спад кількості інноваційної продукції, що впроваджується у виробництво. Зокрема, у 2012 р. промисловими підприємствами України було освоєне виробництво 3403 видів інноваційної продукції, що у сім разів менше показника 2002 р., коли було створено 22847 видів нової продукції (табл. 1.2). Протягом 2008–2012 рр. спостерігається поступове збільшення питомої ваги підприємств, що впроваджували інновації, проте частка реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової постійно зменшується і не перевищує на 4 %.
Формування об єктів інноваційної діяльності в процесі бухгалтерського обліку
Для підприємства будь-якої форми господарювання та незалежно від галузі господарювання основоположним компонентом та основою здійснення його діяльності є ресурси. Від якості ресурсів та їх обсягів на підприємстві залежить конкурентоспроможність його товарів або послуг, можливість підприємства реалізувати на ринку певну стратегію дій та задовольнити попит споживачів. Ефективне формування та використання ресурсів підприємства значно впливає на формування його ринкових переваг. Дане питання є ще більш актуальним в розрізі інноваційно активних суб єктів господарювання, адже такі ресурси є факторами інноваційної діяльності підприємства і передумовою успішного впровадження нововведень.
Існують різні підходи щодо тлумачення поняття «ресурси підприємства». Проаналізувавши роботи науковців, можна виділити декілька визначень цієї категорії. Значна авторів схиляються до думки, що під поняттям «ресурси» необхідно розуміти запаси, цінності, можливості, їх джерела [97, с. 381 – 382, 131, с. 783, 201, с. 84]. Інші дослідники під ресурсами мають на увазі засоби виробництва, тобто засоби праці та предмети праці [103, с. 166 – 167, 155, с. 463]. Економісти М. І. Бєляєв, І. Г. Бєрєжной, В. Н. Маргєлов, Г. А. Петров, В. І. Семенов [122, с. 86] притримуються думки, що під ресурсами потрібно розуміти сукупність матеріальних, фінансових, енергетичних, технічних засобів та робочої сили, тим самим обмежують саме поняття ресурсів підприємства та визначають скоріш різновиди ресурсів. Таким чином, більшість науковців поняття «ресурси підприємства» пов язують із засобами діяльності підприємства.
Оцінка стану засобів виробництва підприємств України, показує, що за період 2000–2010 рр. спостерігається зростання обсягів основних засобів. При цьому, їх вартість у фактичних цінах на кінець 2010 р. у порівнянні з кінцем 2000 р. збільшилася в Україні у 8 разів (Додаток З).
Разом з тим, більша частина споруд, техніки і обладнання українських підприємств є застарілими і технічно, і морально, а тому потребують заміни. За офіційними даними і експертними оцінками знос основних засобів усіх підприємств країни становить близько 75 %, при чому в деяких областях цей показник навіть більший, наприклад, у Кіровоградській області – 96,7 %, у Харківській – 88,7 %, у Вінницькій – 97,1 % (Додаток З). Відтворення основних виробничих засобів — це процес безперервного їх поновлення. Вважається, що за нормального відтворення основних фондів ступінь їх зносу повинен складати не більше 25–30%. Саме такі показники характерні для розвинутих країн. У той же час, темпи оновлення не відповідають потребам у відтворенні зношених основних засобів промисловості. Зазначена ситуація дає підставу деяким дослідникам прогнозувати (якщо не будуть суттєво прискорені темпи оновлення обладнання) у найближчі 10 років вірогідність своєрідного «фондового колапсу» багатьох галузей промисловості. Через значне зношення основних засобів посилюється технічна та технологічна відсталість вітчизняних підприємств, що негативно впливає на конкурентоспроможність, якість та собівартість продукції всіх підприємств країни. Адже, застосовуючи застаріле обладнання, підприємства часто вимушені використовувати морально застарілі технології, які закладені при створенні цієї техніки, нести додаткові витрати через значне енергоспоживання та високу частку ручної роботи. Саме тому правильна оцінка, вибір й успішне впровадження передових високотехнологічних засобів виробництва дозволять підприємствам підвищувати рівень автоматизації, займати лідируючі позиції в галузі і забезпечити стабільну основу для подальшого зростання. У процесі господарської діяльності підприємством можуть використовуватися лише неінноваційні ресурси, сукупність інноваційних та неінноваційних або лише інноваційні засоби. Стратегічною метою управління результативністю інноваційної діяльності підприємства є створення системи, що забезпечує позитивний результат інноваційного розвитку всіх її елементів у взаємозв язку з оптимальним використанням потенційних можливостей та інноваційних ресурсів (інноваційного потенціалу) підприємства. В такій ситуації система управління потребує інформації не лише про наявність активів, а й про їх склад та структуру у вказаному вище розрізі. Разом з тим, аналіз даних ряду підприємств України свідчить, що більшість з них обліковують в купі як звичайні ресурси, так і інноваційні, у зв язку з чим часто буває неможливим окремо виділити інформацію по ресурсам, що забезпечують здійснення інноваційного виробництва, що унеможливлює аналіз наявності, шляхів формування та використання інноваційних матеріальних та нематеріальних активів. Таким чином, у практиці українських підприємств з традиційною системою управління така інформація або не надається, у зв язку з її незатребуваністю чи неможливістю отримання, або надається із запізненням, коли вона втрачає актуальність, хоча ця інформація і є необхідною для впровадження інноваційного виробництва.
Інноваційні ресурси підприємства – джерела забезпечення досягнення конкурентних переваг діяльності підприємства за рахунок інновацій. Властивості інноваційних ресурсів впливають на стратегічне позиціонування та становлять основу формування конкурентних переваг підприємства. Незалежно від виду діяльності підприємства можна виділити два різновиди інноваційних ресурсів: ті, що підвищують продуктивність виробництва; ті, що забезпечують інноваційну діяльність.
До першої групи відноситимуться прогресивні, науково-місткі активи підприємства, що мають якісно нові характеристики та відрізняються підвищеною ефективністю від тих, що задіяні на підприємстві. Наприклад, придбаний на сільськогосподарське підприємство трактор останньої моделі буде виконувати ту саму роботу, що й машини, наявні на підприємстві. Разом з тим, показники енергозберігання, якості та швидкості роботи, комфорту оператора буде вищою, через що ефективність роботи такого трактора буде більшою, а як наслідок, таке нововведення можна назвати інновацією.
До другої групи доцільно віднести активи підприємства в їх матеріальній і нематеріальній формах, що забезпечують досягнення цілей опанування та реалізації нововведень. Сюди входить фізичний капітал (машини, будівлі, споруди, сировина тощо) та людський капітал (загальні та спеціальні знання, трудові навички, виробничий досвід), що забезпечують інноваційну діяльність підприємства. Інноваційні ресурси ще можна назвати інноваційним потенціалом, адже їх наявність комплексно характеризують можливості будь-якого підприємства здійснювати впровадження нововведень, а управління ними є одним з найважливіших завдань для будь-якого підприємства.
Облік виробництва інноваційної продукції підприємства
З певною часткою умовності результати інноваційної діяльності можуть бути представлені сукупністю різноманітних видів інноваційної продукції та послуг, які мають якісне, кількісне або якісно-кількісне вираження. В переважній більшості прискорення процесу переходу на інноваційний шлях розвитку практично неможливий, якщо розглядати виключно один з результатів інноваційної діяльності з відривом від інших факторів: наприклад, впровадження новітніх технологій виробництва без прирощення науково-технічних знань, а також прирощення поточного, середньострокового і довгострокового інноваційно-економічного потенціалу. Таке виключення носило б штучний характер, тоді як аналіз та облік комплексу показників різних видів інноваційних процесів являє собою специфічну (і вельми важливу) особливість інноваційної економіки. Разом з тим, в умовах ринкової системи господарювання найбільш суттєвими та ефективними виглядають ті результати нововведень, що приносять підприємству реальний позитивний фінансовий результат, є запорукою розвитку підприємницької діяльності та рушійною силою розвитку суб єкта господарювання – виробництво та реалізація інноваційної продукції та надання інноваційних послуг. Комерціалізація інноваційної продукції суттєво збільшує рівень конкурентоспроможності підприємства, оптимізує діяльність підприємства, відкриває можливості для захоплення і утримання нових часток ринку. Процес комерціалізації інноваційної продукції вимагає відповідних умов її здійснення. Основною з таких умов є створення повної та точної інформаційної системи, на основі якої керівники приймають відповідні рішення, що мають бути точними, обґрунтованими та зрозумілими. Одним із елементів механізму інформаційного забезпечення управління є облікове забезпечення, що дозволяє надати комплексну порівняльну оцінку економічного розвитку інноваційної продукції підприємства в динаміці. Роль такого управління визначається тим, що використовуючи інформаційні ресурси бухгалтерського обліку та економічного аналізу, така система управління допомагає в розробці стратегії підприємства, налагодженні взаємодії з покупцями, зміцненні ринкових позицій та захисті від ризиків. Тому у процесі реалізації інноваційної діяльності підприємства необхідно мати на увазі цілий ряд обставин, що мають істотне значення, як для правильної організації обліку інноваційних результатів, так і для максимізації їх загальної величини.
По-перше, це досягнення загальних цілей підприємства, поліпшення ринкового стану і збільшення обсягів реалізації продукції об єктивно вимагає розробки та здійснення певних інноваційних маркетингових та управлінських заходів щодо просування інноваційної продукції, що особливо важливо для реалізації нової продукції, яка спочатку не знайома споживачам.
По-друге, необхідне врахування потреб зовнішніх споживачів інноваційної продукції підприємства. Врахування інтересів таких споживачів базується на середній оцінці рівня технологічного розвитку системи обслуговування і збуту інноваційної продукції підприємства. По-третє, важливе значення має визначення фінансового результату від інноваційної діяльності в поточному періоді. Всі комерційні організації (включаючи інноваційно-активні) незалежно від організаційно-правової форми та видів діяльності мають на меті отримання максимально можливого прибутку. У цьому контексті виникає необхідність у розробці механізму управління інноваційною діяльністю, особливо в рамках створення та реалізації інноваційної продукції і використання при цьому інструментів (елементів) управлінського обліку з метою планування, аналізу і контролю. Виходячи з вищенаведених положень доцільно визначити основні завдання обліку реалізації інноваційної продукції: 1. Забезпечення інформації про обсяг та структуру реалізованої інноваційної продукції. 2. Формування аналітичної інформації щодо споживачів та ринків збуту інноваційної продукції з метою створення збутової стратегії. 3. Обік і контроль оформлення відвантаженої і відпущеної продукції (робіт, послуг), виконання договірних зобов язань щодо поставки товарної продукції, а також чітка організація розрахунків з покупцями. 4. Створення ефективної системи формування реалізаційних цін, а також забезпечення контролю за їх рівнем. 5. Визначення фінансових результатів щодо підприємства в цілому та окремих видів продукції.
Визначимо основні положення обліку результатів інноваційної продукції відповідно до поставлених завдань. До готової продукції зараховують модифікацію вже існуючого товару або нововведення, яке споживач вважає значущим. Модифікації являють собою зміни в продукції і включають розробку нових моделей, стилів, кольорів, покращання товарів та появу нових торговельних марок. Вважаємо за доцільне виділяти такий вид продукції, як окремий об єкт обліку, що забезпечить отримання даних аналітичного обліку залишків та надходження на різні склади за видами готової продукції в її вартісному та натуральному вимірі; даних про витрати та випуск готової інноваційної продукції, що береться до уваги при прийнятті управлінських рішень. Адже, купуючи інноваційну продукцію, споживач має бути впевнений, що він отримує інноваційний товар. Тому, з метою захисту прав споживачів, підприємство зобов язане організувати роздільний синтетичний та аналітичний облік інноваційної продукції за окремими місцями зберігання інноваційної та неінноваційної продукції. Це надаватиме впевненості в якості продукції, зменшить ризики при відносинах з покупцями.
Для цього слід використовувати субрахунки 261 «Основна продукція» та 262 «Інноваційна продукція». Таке доповнення забезпечить отримання достовірної оцінки інноваційної готової продукції, що відповідає стандартам обліку, а також розширить коло користувачів нововведених видів товарів, оскільки зміни, що було запропоновано, сприятимуть посиленню контролю за обліком нової продукції.
Для узагальнення інформації про доходи від реалізації готової продукції, а також про суму знижок, наданих покупцям, та про інші вирахування з доходу призначено рахунок 70 «Доходи від реалізації». Рахунок 90 «Собівартість реалізації» планом рахунків призначено для узагальнення інформації про собівартість реалізованої продукції. З метою формування якісної інформаційної системи про реалізацію інноваційної продукції на підприємстві рекомендується запровадити окремі субрахунки, розділені за принципом інноваційності. Наприклад, рахунок 7012 «Дохід від реалізації інноваційної продукції» сформувати за наступною методикою: 70 – рахунок «Дохід від реалізації», 1 – субрахунок «Дохід вiд реалізації готової продукції», 2 – субрахунок другого порядку «Дохід вiд реалізації інноваційної готової продукції». За такою ж аналогією формуються окремі субрахунки для визначення доходу від надання інноваційних послуг, собівартості інноваційної продукції, фінансового результату від здійснення інноваційної діяльності (рис. 2.16).
Аналіз ефективності інноваційної діяльності підприємства
Дослідження ефективності пов язано з тим, що вона виступає провідним і надійним критерієм для оцінки та вибору найбільш перспективних інноваційних проектів. Аналізуючи ефективність інновацій, необхідно виділяти три основні складові її характеристики [33]:
результативність – здатність отримувати в результаті проведення інноваційної діяльності інновації, що сприяють досягненню поставлених підприємством цілей, і задовольняють існуючі потреби; економічність – здатність отримувати в результаті здійснення інноваційної діяльності необхідні інновації при прийнятному (заданому) для підприємства рівні витрат; час – здатність отримувати в результаті виконання інноваційної діяльності необхідні результати за певний проміжок часу.
Лише єдність трьох вищеназваних компонент, на нашу думку, дає можливість правильно і повно охарактеризувати ефективність інноваційної діяльності, що здійснюється підприємством.
Узагальнюючи все вищесказане, нами зроблена спроба сформулювати наступне визначення ефективності інноваційної діяльності. Отже, під ефективністю інноваційної діяльності мають на увазі економічна категорія, що відображає здатність підприємства формувати такі інноваційні проекти, які дозволяють йому створювати і впроваджувати за певний проміжок часу і при прийнятному для нього рівні витрат інновації, що сприяють досягненню поставлених цілей. У свою чергу, ефект інновацій – економічна категорія, що характеризує перевищення результатів інноваційної діяльності над витратами, пов язаними з її здійсненням, за певний період часу.
Результат впровадження інновацій, крім економічного, може також давати і соціальний ефект. Ці ефекти різноякісні, але взаємопов язані. Вони можуть характеризувати результат інноваційного проекту роздільно або спільно, але завжди тільки за властивим їм критеріями і показниками [70, с. 447].
Економічний ефект призводить до збільшення прибутку або заощадження матеріальних, трудових або фінансових ресурсів. Основними вимірниками економічного ефекту виступають: обсяг продажів інноваційних товарів; величина реальних потоків продукції, інвестицій, фінансів; величина прибутку у зіставленні з темпами інфляції зміною позичкового відсотка; інтегральний показник народногосподарського ефекту. Соціальний ефект сприяє задоволенню потреб людини і суспільства, які не отримують, як правило, вартісної оцінки і може бути виражений такими якісними характеристиками: рівень життя – доходи працівників; спосіб життя – зайнятість населення (кількість нових робочих місць); підготовка кадрів; здоров я і тривалість життя – поліпшення умов праці, вплив господарської діяльності на екологічну ємність території.
Слід зазначити, що інноваційна діяльність підприємства являє собою систематичний процес розробки і вибору різних інноваційних варіантів виробництва, а також їх фактичної реалізації, тому оцінка такої діяльності неминуче повинна ґрунтуватися на тих показниках, які були закладені в основу прийняття рішень про виконання конкретних проектів. Проте інноваційний проект в чистому вигляді рідко існує на підприємстві, що займається комерційною діяльністю. Комерційні організації це не НДІ та не науково-виробничі підприємства, а інноваційна діяльність постійно переплітається з поточною операційною діяльністю організації. Таким чином, високий ступінь змішаності витратної частини та результативної, часова невизначеність інноваційної діяльності принципово відрізняє інноваційні виробничі процеси від традиційних чисто інвестиційних проектів. Тому застосування для аналізу таких впроваджень класичних методів інвестиційного аналізу дисконтованих грошових потоків не завжди доцільно. Навряд чи варто погодитися з думкою авторів, які вважають, що не існує об єктивної потреби у створенні нових спеціальних показників оцінки інноваційної діяльності господарюючих суб єктів, так як відсутні непереборні відмінності між нею і звичайною (неінноваційною) їх діяльністю [13]. Особливості інноваційної діяльності виробничих підприємств полягають не тільки у формуванні вихідних показників доходів та витрат, грошових потоків тощо, але і в цільовій спрямованості та у функціях такої діяльності.
Для аналізу оцінки ефективності інноваційної діяльності підприємства у закордонній практиці застосовуються абсолютні показники: дохід від інноваційної діяльності; прибуток від інноваційного процесу, чистий дохід підприємства тощо. Вказаний перелік показників лише частково характеризує ефективність інноваційної діяльності та потребує доповнень. Адже дохід, наприклад, не розкриває ефективності використання ресурсів підприємства, а додана вартість також може зростати за рахунок збільшення витрат суб єкта господарювання. Для детальної оцінки ефективності інноваційної діяльності до переліку показників варто віднести, по-перше, прибуток від інноваційної діяльності, частку прибутку від інноваційного виробництва в загальному обсязі прибутку від господарської діяльності та рентабельність. Показники прибутку та чистого прибутку можуть бути ключовими показниками в цілому для визначення ефективності інноваційної діяльності підприємств. Адже чим вищий даний показник, тим більша віддача для підприємства в якості грошових ресурсів для подальшої господарської діяльності та для держави в якості податків. По показнику чистого прибутку можна визначати ефективність державного стимулювання інноваційної діяльності. Частка прибутку від інноваційного виробництва дозволить зробити висновки щодо розвиненості та масштабів інноваційної діяльності на підприємстві. А рентабельність інвестицій в інновації покаже, скільки прибутку підприємство отримало в розрахунку на 1 гривню витрат, вкладених в інноваційну діяльність (в цілому і за окремими напрямками).